Попри важку травму, Єгор Дирда знову на зеленому полі з м’ячем
У 17 років Єгор Дирда з Харківщини ледь не втратив можливість ходити – двері у великий футбол перед ним закрилися. Та попри все він таки зіграв у Лізі чемпіонів. А ще – навчився заробляти футболом. Заробляти для підтримки ЗСУ.
«Це було як у жахливому фільмі. Усе сталося в одну мить – страшно, незрозуміло, важко навіть описати. Від вибухів сипалося скло, тріщало залізо, кричали люди. В тому обстрілі загинули вісім пасажирів нашого автобуса і ще 16 поранені. Я отримав три осколкові поранення в ноги. Мама, яка сиділа поруч зі мною, зазнала важких поранень обох рук», – згадує Єгор той жахливий день – третій день великої війни.
Розстріляний росіянами у Волоховому Яру автобус, 26 лютого 2022 року
Повномасштабне вторгнення армії рф Єгор Дирда і його мама Юлія застали в Харкові, який росіяни почали обстрілювати одразу, і вже невдовзі на околицях точилися бої. Тож вони виїхали у Барвінкове, до рідні. Але дорогою автобус потрапив під обстріл російської артилерії…
Єгор Дирда у лікарні після важкого поранення
Єгора з мамою доставили до лікарні. Там хлопець пролежав понад два місяці. Вирок лікарів був невтішним: казали, що про професійну спортивну кар’єру доведеться забути. Припускали, що він узагалі ходитиме з тростиною. Тоді Єгорові було лише 17 років.
Тато просив три тренування
Спортивний шлях Єгора Дирди розпочався у тихій харківській глибинці – його рідному Барвінковому. Любов до футболу прищепив батько Олександр, який свого часу виступав за місцеву команду «Колос». Перші фотографії Єгора з м’ячем з’явилися ще в ранньому дитинстві, а у сім років батько відвів сина до дитячої спортшколи.
Любов до футболу прищепив батько
«Спочатку я навіть не зовсім розумів, що це таке. Батько казав: «Спробуй хоча б три тренування, а потім вирішиш». І вже після кількох занять м’яч став моїм постійним супутником», – пригадує хлопець.
Згодом юний спортсмен продовжив футбольну освіту в Харкові. Грав за дитячо-юнацькі клуби «Алмаз», «Перша столиця». Тренувався в академії футболу полтавського клубу «Ворскла».
Паралельно відкривав для себе світ спортивного блогінгу – знімав відео з відомими футболістами та ділився історіями життя спортсмена.
Медіафутбол та допомога ЗСУ
Після лікарні була довга реабілітація. І якщо двері професійного футболу зачинилися, то він знайшов… інші «двері» – свій шлях у медіафутболі.
«Медіафутбол – це особливий формат, який дещо відрізняється від класичного професійного футболу. Тут на одному полі змагаються популярні блогери, звичайні аматори та справжні легенди українського спорту. Разом із нами грають такі зірки Прем’єр-ліги, як Артем Мілевський, Олександр Алієв, Євген Селезньов», – пояснює Єгор.
Сьогодні Єгор Дирда відомий футбольний блогер із сотнями тисяч підписників у TikTok та Instagram. Створює контент, а ще… виходить таки на поле як повноцінний гравець медіафутбольного клубу «Армат». Так, зусилля лікарів-реабілітологів і наполегливість самого Єгора зробили майже чудо. Він знову на зеленому газоні, знову з м’ячем.
Кожен матч перетворюється на масштабну акцію зі збору коштів для потреб Збройних Сил України
Наразі медіафутбол для нього та партнерів по команді – не лише шоу, але також потужний інструмент благодійності та допомоги українському війську. Кожен матч перетворюється на акцію зі збору коштів для потреб Збройних Сил України.
Завзятість блогерів та імена легендарних гравців залучають тисячі уболівальників. Так, за один із матчів команді вдалося зібрати рекордну суму – 127 000 гривень для українських захисників.
Прапор України в Іспанії
Восени 2026 року команда «Армат» отримала офіційне запрошення від Асоціації мініфутболу України представляти державу на міжнародному турнірі – Лізі чемпіонів з мініфутболу (EMF Champions League). Змагання проходили в місті Камбрільс (Іспанія). «Армат» представляв Україну серед 32 колективів Європи.
Для Єгора це був його перший міжнародний турнір як гравця. Раніше виїжджав за кордон лише раз як уболівальник – підтримати гру збірної України.
«У голові було тільки одне – вигравати кожен момент на полі й робити все, щоб це допомагало команді. Навіть не було часу панікувати чи думати про те, що це Ліга чемпіонів», – ділиться емоціями з іспанської поїздки хлопець.
Особливою стала телефонна розмова з батьком перед матчем. «Кайфуй від моменту, не панікуй – і все вийде. Я в тебе вірю», – сказав тоді синові Олександр.
На футболках діти зобразили Україну такою, якою хочуть бачити її в майбутньому
«Для мене ці слова були дуже мотивуючими. Я розумів, що перебуваю в Іспанії, у безпеці, граю в Лізі чемпіонів, представляю Україну, а мої рідні залишаються в Україні, під обстрілами», – каже Єгор.
Аби вкотре нагадати світові про жахливу війну, гравці ФК «Армат» одягнули футболки з малюнками дітей з багатодітної родини Волкових, евакуйованої з Костянтинівки. Вони зобразили Україну такою, якою хочуть бачити її у майбутньому.
Здобули не перемогу, а досвід
На жаль, не все склалося, як бажалося. Через пов’язані з війною організаційні моменти з основного складу з України змогли виїхати лише чотири гравці, а решту «добирали» в Іспанії, вже безпосередньо перед турніром.
Тож результатом команда не задоволена – програли усі матчі. Проте ніхто не відміняв головний спортивний принцип: важлива не тільки перемога, але й участь.
Єгор Дирда виводив «Армат» як капітан у всіх трьох матчах Ліги чемпіонів
«Ми прагнули іншого спортивного результату, але здобули досвід, який точно залишиться з нами. Для мене особисто цей турнір запам’ятається тим, що я виводив «Армат» як капітан у всіх трьох матчах Ліги чемпіонів. У цьому є певна символічність: починати грати у футбол у Барвінковому, а через роки вийти на міжнародний турнір в Іспанії з капітанською пов’язкою української команди», – підсумовує 21-річний Єгор.
Футбол, Барвінкове і мрія про мир
Зараз він проходить реабілітацію і тренується у Полтаві. Натомість часто буває у рідному Барвінковому – попри постійну небезпеку та близькість фронту.
Напівзруйнований будинок, у якому жила бабуся подруги дитинства
«Мене запитують: чи не страшно їздити туди зараз? Страшно-нестрашно – але там мої рідні, яких хочеться обійняти, почути їх голоси. Саме місто сильно змінилося – фактично зруйноване постійними обстрілами. Біля залізничного вокзалу напівзруйнований будинок, у якому жила бабуся моєї подруги дитинства. Під час чергового удару – будинок склався, і бабуся загинула під завалами. Щоразу, коли проїжджаю – на очі навертаються сльози», – розповідає Єгор Дирда.
І щоразу в Барвінковому він обов’язково зустрічається із вихованцями дитячо-юнацької спортивної школи. Тренується разом із дітьми, ділиться досвідом та мотивує не полишати мрій.
Нещодавно один із вихованців місцевої спортшколи потрапив до складу львівського футбольного клубу «Карпати», який входить до національної прем’єр-ліги. Єгор переконаний: навіть у маленькому прифронтовому містечку можна вирости у великого спортсмена, якщо мати віру та невтомно працювати.
«Аби тільки якнайшвидше закінчилася війна нашою Перемогою», – зауважує футболіст і блогер Єгор Дирда.
Фото надані Єгором Дирдою
