Олександр Бало розповів, чим живе Барвінківська громада / Фото: Слобідський край
Попри близькість до лінії фронту та масштабні руйнування 2022 року, Барвінківська громада повністю відновила роботу всіх служб і зберегла довоєнну кількість жителів.
Як прифронтовій території вдається утримувати демографічний баланс, чому сюди релокується бізнес із Донеччини та коли планують розпочати розробку унікальних родовищ бурого вугілля – в інтерв’ю голови громади Олександра Бала виданню «Слобідський край».
– Як змінилася чисельність населення громади з 2022 року? Вона збільшилася чи зменшилася?
– Так склалося, що громада історично завжди була в районі 20 тисяч мешканців. Є люди, які виїхали і не повернулися ще з 2022-го року, багато хто… Але натомість приїхали люди з Донеччини та з наших громад, наприклад, з Куп’янщини. І цей баланс якось зберігається. Ми рахуємо кількість населення через службу соціального захисту та старост у селах. Якщо до повномасштабного вторгнення в нас у громаді налічувалося близько 20 тисяч, то на сьогодні цифра приблизно така: десь 17,5 тисячі місцевого населення і 3,5 тисячі у нас вимушено переміщених людей. Тобто ті ж 20 тисяч у громаді.
– Якщо говорити про найближчі три-п’ять років, якою ви бачите Барвінківську громаду? Які головні завдання ставите перед собою як голова громади?
– У мене багато мрій, багато планів. І завжди я казав людям-песимістам: я народився в невеличкому селі і чомусь пам’ятаю, як прогнозували ще у 80-х роках, у кінці 70-х: «Та селу залишилося жити там 5-7 років, через 10 років його не буде». 2026 рік – село живе. Що вже казати про місто Барвінкове, Барвінківську громаду? Воно житиме століттями, тисячоліттями.
У громаді підтримують аграріїв, приймають переселенців і планують розробку родовищ бурого вугілля / Фото: Слобідський край
Дійсно хочеться, щоб сюди зайшла якась промисловість. У нас є дуже цінні родовища бурого вугілля. Моя мрія, щоб почалася його розробка. Це дасть такий поштовх розвитку громади. Я думаю, це буде обов’язково — Україні потрібні родовища. Тому планів багато.
Мрію про мир: коли відновиться залізничне сполучення, коли будуть безпечними дороги, і ми зможемо розвиватися та запрошувати сюди бізнес. Вірю, що ці мрії матеріальні й обов’язково здійсняться. Ми всі цього хочемо, ми спільно над цим працюємо.
– Як за роки повномасштабної війни змінилась економіка громади? Які сфери втратили найбільше, а які, навпаки, розвиваються?
– У нас повністю аграрна громада, і найбільше втратили якраз аграрії. Після початку повномасштабного вторгнення 17,5 тисячі гектарів землі було заміновано. За ці роки вдалося розмінувати багато, але й зараз ще є землі, які небезпечно використовувати. І ми підтримуємо аграріїв, надаємо їм пільги по сплаті податку за ті землі, які не використовуються. Але, звісно, ми розуміємо, що це втрата бюджету, тому що аграрний сектор є одним із найбільших платників податків.
У нас розвивається підприємництво за рахунок ВПО, в основному з Донецького краю, тому що ми сусіди. В основному це торгівля. Є у нас також люди, які увійшли в аграрний сектор. Вони приїхали в основному з Борової.
Звісно, під час війни йде переміщення, люди заїжджають. Я їх щиро вітаю. Хай вони залишаються, хай розвивають підприємництво, реєструються. І в нас на сьогоднішній день іде тісна співпраця. Я із задоволенням зустрічаюся з ВПО, які хочуть відкрити бізнес. Ми їм всіляко будемо допомагати і вже допомагаємо в оформленні землі. Особливо приємно, коли приїжджають молоді люди. Це, мабуть, для мене найприємніше, коли люди активні, молоді, вони хочуть розвиватися. І ще раз кажу, для громади це також корисно, тому що вони і наводять порядок біля своїх точок, і вони ж платять податки у бюджет. Тому життя йде, як кажуть, незважаючи на війну, і підприємництво потрошечку розвивається.
– Наскільки гострою залишається проблема мінної небезпеки?
– Це велика проблема, як і в усіх громадах, де велися бойові дії. Дуже багато територій заміновано. У нас на сьогодні працює багато бригад, у тому числі з гуманітарного розмінування. Але ми ж всі розуміємо, що все знайти неможливо. Особливо там, де були вороги, – у Великій Комишувасі, Курульці, Новій Дмитрівці, Дібрівному, Грушувасі – наші найбільш зруйновані села. Ми розуміємо, що там закладалося все, щоб убивати людей. І тому роботи ще дуже багато. Заміновані ярки, заміновані посадки. І знайти все це неможливо, треба правду казати. Як після Другої світової війни люди гинули і ставали каліками ще через десятки років.
– Барвінківська громада розташована неподалік від лінії фронту. Що, на вашу думку, сьогодні допомагає громаді вистояти та розвиватися?
– Я пишаюся людьми Барвінківської громади, які без перебільшення стали разом зі Збройними Силами України стіною. Наша громада у 2022-му році, коли ворог підійшов уже до території, піднялася вся. Допомагали захисникам, чим могли: і продуктами, і матеріалами, й інструментами. Бабусі плели шкарпетки, сітки та що тільки могли. Старенькі бабусі… На це неможливо було дивитися без сліз.
Так ми й живемо: громада стоїть, громада буде стояти.
– Які послуги сьогодні найбільше потребують жителі громади?
– На сьогодні в нас працює все. Те, що ви сьогодні бачите, зовсім не та картина, яка була 2022-му році, коли тут було все розбито – ані дахів, ані вікон. Але в нас продовжували працювати і аптеки, і магазини. А тепер повністю всі служби працюють. У нас відкриті всі аптеки, працюють міграційна служба, банки, магазини.
Зараз велику увагу я особисто приділяю ФАПам і амбулаторіям у селах. Ми взаємодіємо з європейськими благодійними фондами, зараз робимо ремонт у ФАПах та амбулаторіях. Я особисто контролюю наявність ліків і їхню доступність для людей. Так вийшло, що наразі НСЗУ недофінансовує ФАПи і амбулаторії, тому ми це взяли на свої плечі та з місцевого бюджету повністю забезпечуємо їхню діяльність. Це те, що повинно бути доступним у селах.
У нас в громаді є виїзний центр надання адміністративних послуг, який ми можемо використовувати в селах. Це для літніх та маломобільних людей, які не можуть приїхати в місто. Ми виїжджаємо на місця в села та надаємо послуги. У нас для цього є обладнання, спеціальний автомобіль.
– Яку роль у розвитку громади відіграє міжнародна допомога?
– Нині ми тісно співпрацюємо з 23 благодійними організаціями. До них входять і Міжнародний Червоний Хрест, і Червоний Хрест, і Координаційний гуманітарний центр. Я всі не буду перераховувати, це дуже довго. Також нам надають допомогу італійські партнери (до речі, у них зібралася інтернаціональна команда), які завозять обладнання для ремонту амбулаторій, ФАПів нашої громади.
Дуже тісна співпраця в нас із гуманітарною організацією «Alex21», яка допомогла нам влаштувати в школі і в дитячому садочку дитячі простори – і ремонти, і обладнання. Тепер малеча може туди прийти, провести своє дозвілля.
– Як справи у сфері громадського транспорту громади?
– На жаль, у нас своїх автоперевізників по місту вже немає. Але ми відновили співпрацю з ФОПом-перевізником уже в другій половині 2022-го року. І на сьогоднішній день автобуси виконують перевезення пасажирів по місту. І ще я хочу додати, що в нас усі пільгові категорії, у тому числі пенсіонери, їздять безкоштовно за рахунок бюджету громади.
У нас також є і соціальний транспорт. Соціальні перевезення на сьогоднішній день забезпечує організація «Проліска». У нас іде прямий зв’язок: за замовленням старости населеного пункту збираються люди, які мають можливість регулярно їздити громадою два рази на тиждень. А у разі необхідності ми можемо направити ще один автобус від нашого комунального підприємства, який теж є безкоштовним. Тому на сьогоднішній день потреба громади у перевезеннях закрита.
– Яка наразі ситуація з дорогами в громаді?
– Завдяки допомозі держави (до речі, ексміністр внутрішніх справ Ігор Клименко першим відгукнувся на наше прохання з приводу ремонту доріг), а також підтримці начальника ХОВА Олега Синєгубова ми відремонтували наші комунальні дороги по місту. Це було дуже важливо, тому що коштів у громаді, звісно, на це не вистачило б.
У Барвінківській громаді ремонтують дороги / Фото: Слобідський край
На сьогоднішній день у громаді відкрите питання безбар’єрності. Ми над цим уже працюємо, але зрозуміло, що основна робота буде проводитися, коли закінчиться війна або якнайменше відійде від нас лінія фронту.
Я бачив в Європі, як там. Люди можуть на кріслі колісному виїхати в будь-яке місце, де все для цього зроблено. У нас наразі ці плани розробляються як основне завдання, щоб люди з фізичними порушеннями могли жити повноцінним життям. Ми розуміємо, треба про це говорити, що будуть повертатися ветерани, у тому числі з порушенням рухової функції. І нам треба бути до цього готовими.
Питань багато: і з приводу тротуарів та під’їздів, і змикання тротуарів з дорогою. До цього зав’язаний і транспорт, який повинен бути зручним і обладнаним спеціально для перевезення маломобільних людей. У нас уже розробляються відповідні програми.
Нагадаємо, у Харківській області створили перший в Україні медичний кластер «Ветерани Харківщини», який об’єднає заклади охорони здоров’я, наукові установи та реабілітаційні центри для комплексної допомоги ветеранам.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
