Богодухів, травень 2026 року / Фото: «Слобідський край»
Ще донедавна Богодухівська громада вважалася відносно спокійною порівняно з іншими прикордонними територіями Харківщини. Але з квітня російські війська почали регулярно бити по місту, центральних вулицях, заправках, торгових точках, адміністративних будівлях, об’єктах критичної інфраструктури та сільгосппідприємствах.
За останні півтора місяця громада зазнала більше пошкоджень, ніж за попередні роки повномасштабної війни. Попри це, у Богодухові працюють магазини, комунальники прибирають вулиці та висаджують квіти, а люди намагаються триматися за звичне життя.
У травні журналісти медіа «Слобідський край» відвідали Богодухівську громаду, що потерпала від посилених російських обстрілів. Відтоді безпекова ситуація суттєво не змінилася.
«Щоб люди менше думали про війну»
У центрі Богодухова комунальники працюють на клумбах. Поруч – будівлі, які вже не раз здригалися від вибухів. Після кожної атаки місто прибирають, закривають вибиті вікна, вивозять уламки. І водночас – саджають квіти. Комунальниця Віта Краснова каже, що роблять це не лише тому, що така робота.
«Ми висаджуємо квіти, щоб людям подобалось у нашому місті, щоб вони менше думали про війну. Страшно, звісно, бо прилітати почало постійно. Буває, що працюємо і доводиться бігати то в укриття, то з укриття. Якщо кажуть, що летить, ми кидаємо все і йдемо ховатися, бо треба берегти життя», – розповідає жінка.
Віта живе у Богодухові, тут її родина, чоловік і троє синів. Виїжджати поки не планує, каже, поки є робота і можливість залишатися, буде триматися міста. Квіти для клумб комунальники вирощували самі. Частину – у парниках, частину – на стелажах.
«Оце, по-народному, кропивка. А це газанія, це лобелія, чорнобривці вирощували. У нас не теплиця, а парнички, самі все вирощуємо. Так що можна сказати, що Богодухів зелений і завдяки нашим рукам», – говорить комунальниця.
Віта Краснова, комунальниця
Робота комунальників у Богодухові нині залежить не тільки від погоди чи обсягу завдань, а й від того, що показують детектори дронів. Майстер з ремонту доріг КП «Господар» Олександр Корзаченко розповідає, що коли є загроза, техніку глушать, а працівники ховаються у безпечні місця.
«Якщо щось трапляється, щось летить – детектор показує. Ми одразу кидаємо роботу, вимикаємо всю техніку. Якщо поруч є якесь міцне приміщення, ховаємося за нього, щоб хоча б розуміти, звідки летить і де може впасти. Якщо ховатися немає де, просто розходимося в різні сторони, щоб не було скупчення людей. Коли все минає, ще якийсь час чекаємо, переконуємося, що більше нічого немає, і продовжуємо працювати», – пояснює Олександр.
Один з російських ударів застав місцевих комунальників за роботою.
«19 травня прилітало по міській раді. Ми якраз працювали на дорозі, наша «Чуйка» – детектор дронів, нам показала, що летить і ми заглушили техніку і порозходилися, щоб не було скупчення, бо ховатися не було за що. Після прильоту ми ще деякий час перечекали й продовжили працювати. На жаль, коли летить «Молнія» її не чути. Це не «шахед», який видно та чутно здалеку. Воно може летіти беззвучно, і якщо впаде десь біля тебе, ти його навіть не почуєш», – каже майстер.
Комунальники саджають квіти
Йшли під дронами вісім кілометрів
Богодухів став місцем, куди переїжджають люди з більш небезпечних сіл громади. Марія евакуювалася з села Шуби, де нині, за її словами, залишилося близько десяти людей. Доньку вона вивезла на Львівщину ще на початку травня, а сама з мамою переїхала до Богодухова.
«Ми нещодавно переїхали сюди. Доньку я відвезла до тітки у Львів, бо вже неможливо було там перебувати з дитиною. Мама до мене переїхала із Сумської області, Краснопільського району, бо там неможливо було жити ще рік тому. А тепер нам довелося тікати вже звідси, із села. Я в Богодухівському районі живу більше ніж 14 років, вийшла заміж сюди, а тепер довелося переїжджати в Богодухів», – розповідає Марія.
У Шубах, каже вона, немає світла, зв’язку, транспорту. Виїхати звідти дуже складно.
«Щоб виїхати, нам довелося пішки йти до Сінного. Це приблизно вісім кілометрів, і ми йшли з речами. Добре, що був сусід, який сказав занести речі до нього, а потім привіз їх, коли ми вже виїжджали. А так туди ніхто не хоче їхати, бо машини обстрілюють. У нас по селу літають FPV-дрони, в основному ними і б’ють. Сидиш у хаті, а воно дзижчить. Або вийдеш у двір, а воно над тобою літає», – говорить жінка.
У Богодухові Марія з мамою винаймають частину будинку. Каже, сподіваються на краще, але не виключають, що доведеться їхати далі.
«Поки що ми тут, а далі буде видно. Ми надіємося на краще. Але обстріли зараз скрізь. Ми нещодавно сиділи у парку в центрі Богодухова і прилетіло просто позаду нас. Тому зараз просто тримаємося та сподіваємося на краще», – каже Марія.
Центр Богодухова
«До цього ніколи не звикнеш»
Мама Марії пані Галина приїхала з прикордоння Сумщини. Жінка пережила знищення рідного селища, переїхала до доньки, почала облаштовувати життя в Богодухівській громаді, проте була змушена знову тікати від війни.
«Я із Сумської області, Краснопільського району. Це прикордонна зона, нас довго обстрілювали. У нас були і завод, і поліклініка, і гімназія, і будинок культури, робота була для всіх. А потім за два дні селище просто змили. Це не можна ні розказати, ні уявити, коли ти живеш у цьому. Я тоді вийшла фактично у чому стояла. Добре, що в мене є доньки, які мене підтримують», – говорить Галина.
Жінка розповідає, що її син 11 років захищав Україну, а вже понад вісім місяців він вважається безвісти зниклим. Зять, каже, нещодавно загинув на війні. Найбільше вона хвилюється за дітей.
««Добре, що мене підтримують обидві мої доньки. Я дуже хочу, щоб наші діти не плакали і не боялися. У мене внучка маленька, коли щось летить, каже: «Бабусю, тримай мене». Ми молимося з нею в кімнаті. Вона все розуміє. Не дай Боже нікому такого. Мені одна жінка сказала: «Ти, мабуть, уже звикла і не боїшся». А я кажу: «Як до цього можна звикнути?» Я коли останні дні перебувала у своєму рідному селищі, я йду – а воно за мною падає, величезна вирва від прильоту. Так було не один раз. Мабуть, янгол-охоронець мене беріг. Це дуже страшно. До цього ніколи не звикнеш», – каже жінка.
Марія з мамою Галиною
Ринок, який спорожнів
Найбільше за цей час постраждав центр Богодухова, бо росіяни буквально засипають його безпілотниками. Місцеві продавці кажуть, людей на вулицях стало значно менше. Хтось виїхав, хтось просто старається не виходити без потреби. Продавчиня Наталія згадує день, коли по центру міста було багато прильотів.
«Тоді загинула колега з сусіднього магазину, поранених багато було. Це було жахіття. Ми не чули, як летіло, почули вже вибух. По центру сипалося, через кожні 30 хвилин були прильоти. Того дня, мабуть, було більше ніж 50 прольотів. Масово почали бити з 17 квітня, і після того майже щодня», – розповідає вона.
Інша продавчиня, теж Наталія, каже, що попри страх, люди намагаються триматися разом.
«Сподіваємося, що це все закінчиться. Люди у нас у Богодухові дуже добрі, згуртовані. Усі єднаються, тримаються разом, щодня прислухаються до всього і все одно приходять на роботу. Працювати треба, треба піднімати нашу економіку, наш Богодухів рідненький. Ми сподіваємося, що ситуація покращиться», – каже вона.
Наслідки обстрілів центру Богодухова
Жінка говорить, що найчастіше місто обстрілюють «Молніями», летять вони дуже тихо, без гулу, тому люди часто дізнаються про небезпеку вже після вибуху.
Продавчині розповідають і про місцевого пса Біляша. Він живе поруч і став для жінок своєрідним «сигналізатором». У звичайні дні пес ніколи не заходить до приміщення, де працюють жінки. Але коли відчуває небезпеку – проситься всередину.
«Біляш – це наша охорона. Коли наближається «шахед» або щось летить, він заходить сюди, у приміщення, хоча зазвичай ніколи так не робить. Максимум – лапки поставить на поріг. А коли відчуває небезпеку, проситься до нас, і ми вже розуміємо – щось летить. Це наша сигналізація. Одного разу він дуже хотів зайти, ми його виганяли, а потім він пропав на цілий день. Коли почало пролітати, ми зрозуміли, що він нас попереджав. Повернувся вже тоді, коли все заспокоїлося», – розповідають продавчині.
Наслідки обстрілів центру Богодухова
На Богодухівському базарі продавчиня Світлана торгує овочами та фруктами вже вісім років. Каже, таких порожніх днів, як зараз, раніше не було.
«Людей дуже мало. Якщо починають бомбити, усі в паніці тікають, бояться, усі на нервах. Нещодавно так летіло, що аж на ринок дістало, на дах кіоску падали уламки. Люди тікали, кричали. У нас є бомбосховище на критому ринку, десь метрів сто бігти. А коли переляканий, то біжиш швидше», – говорить Світлана.
За її словами, багато покупців намагаються прийти зранку, швидко купити необхідне і повернутися додому.
«Хто боїться виходити, той сидить удома. Хтось приходить зранку швиденько скупився і тікає. Продавців теж поменшало. Що зробиш – усі бояться. Я поки не думала виїжджати, далі будемо дивитися по обстановці. У Харкові теж обстрілюють щодня, але там усе працює і ми працюємо, іншого виходу немає», – каже продавчиня.
Ринок у Богодухові
Масштаб руйнувань – величезний
Богодухівський міський голова Володимир Бєлий каже, російські удари по громаді стали системними. Спочатку були атаки по торгових точках у центрі міста, потім – по адміністративних будівлях, об’єктах критичної інфраструктури та підприємствах.
«Ворог не залишив терор щодо міста Богодухова і громади в цілому. Спочатку били по торгових точках у центрі міста, люди налякались, ховались. Були пошкоджені найбільші торгові центри в центральній частині міста. Потім були удари по адміністративних будівлях, ангарах сільгоспвиробників. Потім знову були влучання в центральній частині міста, просто на площі, де проїжджали автомобілі, і водії двох автівок були поранені», – розповідає Володимир Бєлий.
За його словами, постраждали об’єкти водопостачання та каналізації, адміністративні будівлі, приватний сектор.
«Люди налякані, але я не можу не подякувати тим, хто приходить на допомогу іншим – ДСНС, поліції, лікарям, комунальникам. Комунальники майже герої, бо виходять ліквідовувати пошкодження, не чекаючи, коли атаки повністю припиняться», – зазначає міський голова.
Він наголошує, що масштаб руйнувань для громади величезний.
«Шкоди, яка була нанесена Богодухівській громаді з квітня цього року, більше, ніж за чотири роки війни. Постраждали всі – заправні станції, сільгоспвиробники, підприємства харчової промисловості. Важко знайти фермера чи підприємство, яке б не мало пошкоджень. У когось постраждали ангари, у когось техніка, у когось склади. Хто ближче до кордону, той постраждав більше», – говорить Володимир Бєлий.
Міська рада після обстрілу
Евакуація, діти і підземна школа
Попри обстріли, масового відтоку населення з Богодухова, за словами міського голови, поки не спостерігається. Найчастіше виїжджають родини з дітьми. Водночас у частині прикордонних населених пунктів громади евакуація триває давно.
«Ті, у кого є діти, в першу чергу вимушені залишати місто або громаду і їхати до родичів, на Захід України чи за кордон. Але масового відтоку населення з Богодухова та населених пунктів, які далі від кордону, я не бачу. Евакуація у нас вже два роки оголошена в трьох населених пунктах — це Братениця, Івано-Шийчине і Тимофіївка. Зараз зону евакуації розширили до дев’яти населених пунктів, евакуація триває», – каже Бєлий.
З квітня по 12 червня з Богодухівської громади евакуювали 1085 жителів, з них 166 — це діти. У зоні обов’язкової евакуації населення залишається ще 401 людина, з них 20 дітей.
Окрема проблема — навчання дітей. У громаді воно вже понад чотири роки проходить онлайн. Водночас створюють і безпечні простори, де діти можуть займатися офлайн.
«Навчання в наших закладах уже більше ніж чотири роки проходить онлайн. Але спільно з ЮНІСЕФ ми зробили чотири безпечні простори, де діти мають змогу приходити, навчатися, спілкуватися. Це є не тільки в Богодухові, а й у Гутах. Також ми цьогоріч завершуємо проєкт, який можна назвати підземною школою. Це до 2000 квадратних метрів безпечного простору, який буде введено в експлуатацію, і там по черзі зможуть займатися діти нашої громади», – говорить міський голова.
Наслідки обстрілів центру Богодухова
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
