Микита Маркітанов / Фото надані Світланою Маркітановою
Коли мешканка Богодухівської громади Світлана Маркітанова вперше почула голос сина після довгих місяців невідомості, вона не могла повірити, що це реальність. Майже два роки пошуків, надії й відчаю – і нарешті звістка: її син, захисник Микита Маркітанов, повернувся додому з полону.
«Я шукала його всюди»
Микита пішов на війну добровольцем у 2023 році. Попри проблеми зі здоров’ям і «білий білет», він не зміг залишитись осторонь.
«Він за станом здоров’я взагалі не мав іти в армію. Ми його відмовляли, але він стояв на своєму. Пішов служити у липні 2023 року. Пройшов навчання, потім сам вирішив піти в 3-тю штурмову бригаду, навіть курси на сержанта закінчив, але не встиг отримати посаду – не було вакансії. А вже в січні його відправили під Авдіївку, 10 лютого їх завели в Авдіївку – і зв’язок зник», – розповідає Світлана Маркітанова кореспондентці видання «Слобідський край».
А вже через кілька днів в одному з російських пабліків жінка знайшла відео, як Микиту та його побратимів окупанти беруть у полон. Після того почалися довгі місяці очікування.
«Я шукала його всюди. Усі телеграм-канали переглядала, всі відео, намагалася знайти хоч якусь інформацію. 25 січня 2025 року йому дозволили зателефонувати. Буквально на кілька хвилин. Сказав, що він у Чечні, що їх продали туди. І все… Знову тиша ще на рік. Я не жила цей час. Чесно, я просто існувала. Тільки коли він повернувся, я ніби ожила, наче мене саму з-під завалів дістали», – ділиться жінка.
Микита Маркітанов / Фото надані Світланою Маркітановою
Світлана розповідає, весь цей час вона писала всюди: і в Чечню, і в Грузію, і просто людям, і організаціям, постійно відвідувала акції підтримки полонених. Також жінка зв’язалася з рідними тих, хто також перебував у чеченській колонії. Звістка про можливий обмін з’явилася раптово. Але навіть тоді Світлана не могла повірити.
«Я побачила допис у фейсбуці від людини, яка допомагає українським захисникам у Чечні, що можуть привезти наших хлопців на обмін. Але боялася навіть дихати. Бо вже траплялися випадки, коли наших військових привозили на обмін і повертали назад. І от вночі один з хлопців подзвонив дружині й сказав, що їх везуть на обмін», – розповідає Світлана.
Остаточне підтвердження вона отримала від СБУ.
«Мені подзвонили й сказали: «Ваш син вдома». Я не могла повірити. Була така щаслива, коли почула його голос. Боялася лягати спати, бо думала, може, це все мені наснилося», – говорить мама захисника.
Повернення з полону / Фото надані Світланою Маркітановою
Віра, що рятує
Зараз Микита з матір’ю на постійному зв’язку. Жінка розповідає, що пережите ним у полоні було набагато страшнішим, ніж уявлялося.
«Він був поранений, коли їх брали в полон. Сам собі витягнув уламок з коліна, сам надав допомогу. Потім почалися проблеми з зубами, їх виривали так, що по пів року гноїлося. До того ж у нього відкрилася виразка. Це й не дивно, бо якщо люди працюють за дві тарілки супу на день, що там може бути зі здоров’ям? Вони виходили на роботу о 7:30 ранку, мали перерву з 12:00 до 13:00, і працювали до пізньої ночі, інколи аж до п’ятої ранку. Це була безкоштовна робоча сила. Їх «купували» і відправляли на будівництва. Хто що вмів – тим і займався. Мій син, наприклад, працював зварювальником. Це було справжнє рабство», – ділиться Маркітанова.
Не менш важким був психологічний тиск.
«Їм постійно казали: «Ви нікому не потрібні, вас ніхто не чекає, ми маємо право вас розстріляти». Щомісяця їх «готували до обміну» – говорили збиратися, а потім сміялися й залишали. І так раз за разом. Це дуже ламало морально», – каже жінка.
Повернення Микити стало особливим моментом для всієї родини, особливо для наймолодшої доньки.
«Коли вона його побачила по відео, це було щось неймовірне. Вона і плакала, і сміялася. Загалом у мене п’ятеро дітей, Микита – найстарший, Аделіна наймолодша, з іншими синами вона інколи б’ється. І от коли його побачила, кричала: «Мій Микита! Я не буду його бити, я буду його тільки цілувати й любити». В них різниця 22 роки, але зв’язок дуже сильний. Він перше, що запитав: «Як вона», – каже Світлана.
Зараз Микита проходить лікування та реабілітацію. Попереду – час з родиною, якого вони чекали так довго.
«Ми зараз постійно на зв’язку. Я щоранку йому пишу: «Доброго ранку, мій захисник, мій герой». Він каже, щоб я не хвилювалася. Але, звісно, ще багато лікування попереду. Головне, що живий. Не можна мовчати й не можна опускати руки. Треба боротися за своїх дітей, за своїх рідних. Треба нагадувати про них постійно. І головне – вірити. Бо тільки віра тримає. Я дочекалася, і кожна мама має дочекатися свою дитину», – зазначає мама захисника.
З поверненням сина додому жінку привітав і Богодухівський міський голова Володимир Бєлий.
«Материнська молитва – найсильніша зброя. Ця віра здатна витримати будь-яку відстань і будь-який біль, аби тільки почути заповітне: «Мамо, я вдома». І ось цей день настав. Тепер замість телефонних гудків – живий голос. Після проходження необхідної реабілітації ми з нетерпінням чекаємо Микиту у рідному місті. Кажуть, що рідні стіни лікують. Я впевнений, що рідна земля, тепло близьких та наша підтримка допоможуть йому якнайшвидше відновити сили», – говорить Володимир Бєлий.
Світлана Маркітанова та Володимир Бєлий/Фото: Facebook Володимир Бєлий
Підтримка громади
Загалом до Богодухівської громади з полону повернулося вже семеро захисників.
«У нас з полону вже повернулися семеро людей. Один з них раніше жив у Богодухові, потім — у Краснокутській громаді, звідти й призвався, але зараз повернувся до нас», – розповідає заступниця Богодухівського міського голови Любов Рогинська.
За її словами, в громаді діє комплексна програма підтримки військовослужбовців, ветеранів, родин загиблих і звільнених з полону. Тут намагаються допомагати захисникам не лише фінансово, а й психологічно.
«Шестеро хлопців, які повернулися з полону, уже отримали матеріальну допомогу від міської ради – по 20 тисяч гривень кожному. Ми розуміємо, що після полону у людей дуже багато проблем: лікування, відновлення, психологічний стан. Тому, окрім державної та обласної допомоги, громада також вирішила підтримувати їх матеріально. Ми всіх цих хлопців знаємо, знаємо їхніх рідних», – говорить Рогинська.
Також у громаді працює Центр життєстійкості та є психологи, які допомагають військовим і їхнім родинам пережити наслідки війни та стресу.
«У нас при Центрі надання соціальних послуг є відділення «Центр життєстійкості», де працює практичний психолог. Люди звертаються туди постійно. Буває, спочатку приходять за гуманітарною допомогою, а потім починають ходити до психолога регулярно. Більше звертаються жінки та діти, але така підтримка потрібна всім. Бо кожна людина приходить зі своїм болем і своїми переживаннями», – каже заступниця міського голови.
У громаді також діє програма підтримки захисників і захисниць України на 2026–2028 роки. Вона передбачає допомогу військовим після мобілізації, поранення, полону, а також підтримку родин загиблих і зниклих безвісти.
«Кожному, кого призвали через наш ТЦК, ми виплачуємо 50 тисяч гривень. Допомогу отримують і внутрішньо переміщені особи, якщо вони були призвані вже з нашої громади. Якщо військовий отримує поранення, то залежно від тяжкості травми ми виплачуємо 15 або 30 тисяч гривень на лікування. Також допомагаємо дітям загиблих і зниклих безвісти захисників – щомісяця виплачуємо кошти у розмірі прожиткового мінімуму», – пояснює Любов Рогинська.
Окрему увагу в громаді приділяють вшануванню полеглих захисників.
«У нас облаштована Алея Героїв, де поховані військові. Міська рада встановлює пам’ятники, допомагає з похованням. Також у центрі міста є Алея слави з портретами всіх загиблих захисників. Люди приносять туди квіти, прапори, зупиняються, схиляють голову. На жаль, сьогодні громада вже втратила 161 людину. Це страшні цифри», – ділиться Рогинська.
У Богодухівській громаді також працює фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Його робоче місце облаштоване у ЦНАПі, щоб люди могли одразу отримати допомогу з документами, виплатами чи консультаціями.
«Ми розуміємо, що після фронту люди часто не знають, куди звернутися і як вирішити свої питання. Тому створили такі умови, щоб вони могли отримати допомогу в одному місці. Також у нас є відзнака «Честь і Слава Богодухівщини», якою нагороджуємо військових, звільнених з полону та тих, хто проявив себе на війні. Це важливо – показати людям, що громада пам’ятає і шанує їх», – додає Любов Рогинська.
Нагадаємо, 24 квітня Україна провела черговий обмін полоненими з росією. Додому повернулися 193 військовослужбовці, серед яких 13 жителів Харкова та області.
