Юлія щотижня їздить у прифронтові громади Харківщини / Фото надане Юлією Лісовою
До повномасштабної війни Юлія Лісова успішно продавала нерухомість, перемагала на конкурсах краси та займалася фітнесом. Сьогодні її маршрути пролягають через розбиті дороги на Куп’янськ та Старий Салтів, а в її машині поруч із коробками гуманітарної допомоги завжди працює РЕБ.
Юлія — засновниця Благодійного фонду «ICAN» та володарка титулу «ПАНІ «СЛОБОЖАНЩИНА» CHARITY 2026». Про те, чому допомога — це не завжди про гроші, як волонтери виживають під прицілом ворожих FPV-дронів та чому тавро «ждуни» не завжди є справедливим щодо мешканців прифронтових громад — у відвертій розмові для видання «Слобідський край».
Від б’юті-сфери — до волонтерства
До 24 лютого 2022 року Юлія понад десять років працювала менеджеркою у компанії з нерухомості, захоплювалася візажем, настільними іграми та Kangoo Jumps. Проте велика війна миттєво звела нанівець звичний побут, змусивши шукати нові сенси в допомозі іншим.
«З перших днів я просто не могла стояти осторонь, — згадує Юлія. — Навколо люди втрачали домівки, лишалися без їжі. У мене самої тоді було обмаль ресурсів, але все, що могла зробити — готувати й передавати млинці. Так, вони були на воді, без масла, але люди неймовірно раділи цій простій турботі. Вже на початку березня я прийшла до волонтерського штабу: спочатку фасувала ліки, розвозила гарячі обіди у постраждалі райони Харкова, а потім вісім місяців відпрацювала на гуманітарній кухні».
Допомога ВПО та переселенцям Харківщини / Фото надане Юлією Лісовою
Згодом цей досвід переріс у власний проєкт «Від людини до людини». Його філософія проста: підтримка не завжди вимірюється грошима. Іноді достатньо часу, навичок чи просто щирої уваги. Наприклад, під час одного з благодійних ярмарків діти власноруч створили поробки, а залучені від донатів кошти волонтери спрямували на солодощі для онкохворих малюків, сиріт та дітей з особливими освітніми потребами. Так добро передається від серця до серця.
Логістика на межі ризику
Сьогодні діяльність організації — це важка і часто небезпечна логістика. Початок 2026 року приніс нові критичні виклики: через загострення ситуації на фронті та шалену активність ворожих БПЛА потрапити до багатьох населених пунктів Харківщини стало в рази складніше.
«Складність наших поїздок наразі оцінюється як критично висока, — ділиться волонтерка. — Маршрути доводиться постійно коригувати через загрозу артилерійських обстрілів та полювання FPV-дронів. Ми працюємо виключно у чіткій координації з місцевими військовими адміністраціями і під час кожної поїздки обов’язково використовуємо засоби РЕБ. Коли ми їдемо у бік Куп’янська чи Старосалтівської громади, то, крім прямої небезпеки, стикаємося з жахливими дорогами та величезним кілометражем. Паливо, амортизація машин — усе це лягає на наші плечі, адже постійного фінансування проєкт не має».
Особливо важко буває під час великих зборів. Юлія зізнається, що під час минулих новорічно-різдвяних свят, коли команда готувала подарунки для тисяч дітей, втома накопичилася настільки, що хотілося все закрити. Не всі збори закривалися вчасно, доводилося докуповувати іграшки власним коштом, сортувати речі ночами, поки інші відпочивали. Але дитячі посмішки щоразу змушували рухатися далі.
Не всі там «ждуни»
Окрім матеріальної допомоги, команда проєкту привозить у деокуповані та прифронтові громади дещо цінніше — людський зв’язок та психологічну підтримку. За чотири роки роботи волонтери навчилися бачити за зачиненими дверима розбитих хат не статистику, а глибокий біль.
«Коли в соцмережах розганяють тему про так званих «ждунів», мені це здається надто спрощеним і однобоким поняттям, — відверто каже Юлія. — Відсоток людей із відверто антиукраїнськими поглядами там насправді мізерний. Більшість тих, хто залишається під обстрілами — це глибоко травмовані люди, які перебувають у стані так званої завченої безпорадності. Головні причини відмови від евакуації — це страх перед повною невідомістю, банальна відсутність грошей та сильна психологічна прив’язаність до майна, яке наживалося роками. Величезна частина з них — маломобільні люди похилого віку, які фізично не здатні почати життя з нуля у новому місті».
Волонтери доставляють допомогу під прицілом дронів / Фото надане Юлією Лісовою
Саме тому попит на роботу психологинь фонду серед ВПО, жінок із дітьми та евакуованих — колосальний. Тренінги, арт-терапія, біосугестія та відверті розмови в колі довіри допомагають людям повернути відчуття психологічної опори. Іноді результати бувають напрочуд зворушливими: двоє літніх людей, які все життя прожили в одному селі й ніколи не спілкувалися, після тренінгу стали найкращими друзями і тепер ходять одне до одного в гості.
Але бувають і трагічні історії, які важко згадувати без сліз.
«Ми надавали комплексну підтримку дівчинці-підлітку, яка роками зазнавала жорстокого фізичного насильства в родині й через це хотіла вкоротити собі віку, — розповідає волонтерка. — Нам вдалося її витягнути. Дівчинка відновилася, повернулася до життя, почала займатися танцями, візажем. А сьогодні вона сама мріє стати волонтеркою нашого проєкту, щоб рятувати інших дітей. У такі моменти розумієш: усе, що ми робимо — недаремно».
Люди, які дають силу
Сьогодні перед організацією стоять дорослі виклики: брак кадрів, емоційне вигорання команди та постійний пошук коштів на утримання фонду й сплату податків. Ресурс звичайних людей не безмежний, тому на початку 2026 року проєкт розпочав серйозну трансформацію. Волонтери переформатовують логістику для зниження витрат і поступово переходять від збору випадкових донатів до системної роботи з великими міжнародними фондами та бізнесом. Для Юлії впізнаваність — це не про славу чи корону конкурсу краси, а про інструмент, який дозволяє залучати мільйонні гранти для допомоги землякам.
На запитання, що б вона сказала собі самій, якби могла повернутися у ранок 24 лютого 2022 року, Юлія відповідає стримано, але з посмішкою:
«Я б сказала собі: «Буде дуже боляче. Буде страшно. Буде багато сліз, запитань і злості на безсилля. Але поруч завжди знайдуться люди — справжні, небайдужі та незламні. Саме вони дадуть сили рухатися вперед і доведуть, що навіть у найтемніші часи добро перемагає. Тримайся. Вір у себе, в людей і в Україну. Ми обов’язково переможемо!»».
Від конкурсів краси до гуманітарних місій / Фото надане Юлією Лісовою
Нагадаємо, жителі Харківщини, яких евакуюють із небезпечних громад, отримають комплексну підтримку в транзитних центрах. Також для них підготували місця для розміщення в Харкові, області та інших регіонах України.
Дякуємо, що прочитали цей матеріал. Приєднуйтесь до читацької спільноти «Слобідського краю».
