Центр «Гіппократ» продовжує працювати під час війни / Фото надане Вікторією Пшеничко
З початку повномасштабної війни у Харкові волонтерка Вікторія Пшеничко та очільниця реабілітаційного центру «Гіппократ» Вікторія Туренко об’єднали свої зусилля, щоб забезпечити безперервне лікування, психологічну підтримку та безпечне укриття для дітей зі складними захворюваннями.
Як допомога з облаштування укриття в реабілітаційному центрі «Гіппократ» переросла у тривалу підтримку дітей та їхніх родин, кореспондентці видання «Слобідський край» розповіли Вікторія Пшеничко та Вікторія Туренко.
До повномасштабного вторгнення Вікторія Пшеничко працювала у сфері HR. Вікторія Туренко працювала з дітьми у закладі, який згодом став реабілітаційним центром «Гіппократ». Війна звела їх у момент, коли харківському центру була потрібна допомога. Сьогодні їх об’єднує спільна справа: підтримка дітей, які щодня борються за шанс на повноцінне життя.
Від роботи з людьми — до допомоги людям
До війни Вікторія Пшеничко займалася управлінням, а згодом перейшла у сферу HR. Робота з людьми завжди була для неї чимось більшим, ніж просто професією.
«Мені подобається допомагати знаходити рішення, спілкуватися та робити так, щоб людині було комфортно», — розповідає волонтерка.
Після початку великої війни це бажання перетворилося на реальні справи. Харків переживав найважчі місяці. Люди залишалися без продуктів, дитячого харчування, памперсів та базових речей. Спочатку Вікторія Пшеничко допомагала знайомим родинам, згодом ця підтримка стала системною. Вона не шукала гучних проєктів, а просто робила те, що було потрібно саме в той момент.
Вікторія Пшеничко — від управління персоналом до волонтерства / Фото надане Вікторією Пшеничко
Саме тоді Вікторія Пшеничко дізналася про реабілітаційний центр «Гіппократ». Заклад допомагав дітям, які потребували тривалої підтримки, проте майже не отримував допомоги ззовні. Однією з найгостріших проблем було укриття. Під час постійних повітряних тривог діти мали перебувати у безпеці, але підвальне приміщення потребувало термінового ремонту.
«Я побачила, що цей Центр справді потребує підтримки. Якщо є можливість щось змінити, треба діяти», — згадує Вікторія Пшеничко.
Тоді ж вона особисто познайомилася із завідувачкою Центру Вікторією Туренко. Спочатку привозили невелику допомогу: подарунки дітям, необхідні речі. Але під час розмов стало зрозуміло, що для укриття критично не вистачає будівельних матеріалів.
Вікторія Пшеничко звернулася до керівництва своєї компанії, і потрібні матеріали швидко виділили. Завдяки цьому ремонт завершили, укриття стало безпечним, а Центр зміг працювати навіть під час тривог.
«Ми дуже швидко зрозуміли, що Вікторії Пшеничко не байдужа доля наших дітей. Саме так почалася наша співпраця», — згадує Вікторія Туренко.
Для Центру це була не просто допомога з ремонтом. Це був шанс продовжувати роботу і залишатися місцем, де допомагають дітям у найважчі часи.
Від будинку дитини — до центру реабілітації
Історія центру «Гіппократ» почалася задовго до великої війни. Колись він працював як будинок дитини, але з часом місія змінилася. Дітей-сиріт ставало менше, натомість більшало сімей, яким потрібна була допомога у вихованні дітей із порушеннями розвитку.
Так заклад перетворився на сучасний реабілітаційний центр. Сьогодні тут працюють із дітьми, які мають генетичні захворювання, порушення нервової системи, дитячий церебральний параліч та епілепсію. Для багатьох із них реабілітація триває роками, а іноді — все життя.
«Наші діти не завжди можуть повністю одужати. Але кожна дитина має право розвиватися, навчатися, гратися й відчувати турботу», — зауважує Вікторія Туренко.
Вікторія Туренко: кожен маленький крок уперед — це велика перемога / Фото надане Вікторією Пшеничко
У Центрі переконані: допомоги потребує не лише дитина. За кожною історією стоїть родина, яка щодня проходить непростий шлях. Саме тому тут працюють і з дітьми, і з їхніми батьками.
Маленькі перемоги, які мають велике значення
У «Гіппократі» добре знають: швидких результатів майже не буває. Це тривала та системна робота. Іноді навіть найменший крок уперед стає великою перемогою. Хтось починає краще тримати рівновагу. Хтось вимовляє перші слова. А для когось головним досягненням стає вміння взаємодіяти з іншими чи зробити щось самостійно.
«Іноді ми не можемо змінити саму ситуацію зі здоров’ям. Але можемо зробити життя дитини й родини трохи легшим», — пояснює Вікторія Туренко.
Не менш важливою частиною роботи стала підтримка батьків. Фахівці допомагають знайти потрібних лікарів, підказують наступні кроки, а за потреби скеровують до інших медичних закладів. Коли батьки розуміють, що вони не залишилися сам на сам зі своєю бідою, з’являються сили рухатися далі.
Допомога тим, хто не може приїхати
Не всі родини мають можливість приїхати до Центру. Через війну багато сімей залишилися у віддалених громадах Харківщини. Є й ті, хто фізично не може дістатися через важкий стан дитини. Тому в «Гіппократі» працює виїзна служба.
Лікарі, медсестри та психологи регулярно відвідують такі родини вдома. Вони оглядають дітей, допомагають батькам скоригувати лікування, радять щодо харчування та надають психологічну підтримку.
«Для нас важливо бачити не лише діагноз. За кожним із них стоїть дитина і родина, які потребують уваги», — говорить Вікторія Туренко.
Щотижня команда супроводжує десятки сімей, для яких це часто єдина можливість отримати кваліфіковану допомогу.
Люди, які дають сили
Працювати з такими дітьми щодня — непросто. Частина спеціалістів виїхала з країни, тому навантаження на тих, хто залишився, значно зросло. Втім, думок зупинитися тут немає.
«Коли бачиш, що батьки заспокоюються, що вони розуміють: вони не самі, це дуже багато важить», — ділиться Вікторія Туренко.
Головною нагородою тут вважають не гучні досягнення. Іноді достатньо дитячої усмішки, першого самостійного руху чи простого «дякую» від батьків. Саме такі моменти допомагають команді працювати далі, попри втому та війну.
Розвиток попри війну
Незважаючи на всі виклики, Центр продовжує розвиватися. Команда навчається та шукає нові можливості для допомоги дітям. Нещодавно фахівці побували на стажуванні в Італії, де побачили роботу великого реабілітаційного закладу, і тепер застосовують ці знання у себе.
Попереду — нові проєкти. У Центрі планують побудувати сучасний басейн для реабілітації, облаштувати зали сенсорної інтеграції та встановити нове обладнання.
«Потреба в таких послугах сьогодні величезна. Ми хочемо не лише зберегти те, що маємо, а й розвиватися, щоб допомагати ще більшій кількості дітей», — зазначає Вікторія Туренко.
Триматися заради інших
Для Вікторії Пшеничко та Вікторії Туренко ця історія давно вийшла за межі простого знайомства. Одна допомагає знаходити ресурси, інша — щодня допомагає дітям проходити реабілітацію та підтримує їхні родини. Їх об’єднує спільне переконання: навіть невелика допомога може змінити чиєсь життя.
Для Вікторії Туренко головною опорою залишається родина.
«Мої діти — це моя найбільша підтримка. Коли вдома все добре, я маю сили працювати далі», — говорить очільниця реалібітаційного центру.
Її найбільша мрія сьогодні — щоб закінчилася війна, а діти могли жити і навчатися без страху.
Вікторія Пшеничко також переконана: «Якщо ти можеш зробити хоча б маленький крок назустріч іншому — це вже має значення».
Історія двох Вікторій — це історія про людей, які не чекали, що проблему вирішить хтось інший. Саме з таких вчинків народжується довіра, підтримка і віра в те, що добро здатне змінювати життя.
Нагадаємо, у Новій Водолазі відкрили Клас безпеки, де дітей навчатимуть домедичної допомоги, мінної безпеки та алгоритмів дій у надзвичайних ситуаціях. Навчальний простір обладнаний укриттям, а громада організувала підвіз.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
