Історія бійця Санича / Фото: 113 бригада ТрО
49-річний Олександр із позивним Санич майже 30 років працював у шахті Кривого Рогу. У лютому 2025 року він мобілізувався до 113-ї окремої бригади ТрО, а нині під Вовчанськом перевозить військових на позиції та доставляє їм необхідне.
Про це повідомляє «Слобідський край» із посиланням на 113-ту окрему бригаду Сил ТрО.
Олександр родом із Кривого Рогу. Після гірничого училища проходив строкову службу в Полтаві, де працював із паливом для літаків. Повернувшись додому, знову пішов працювати на шахту. Працював машиністом електровоза: щодня спускався на глибину близько кілометра.
У лютому 2025 року чоловік отримав повістку. Після базової загальновійськової підготовки його направили до 3-го батальйону 113-ї окремої бригади ТрО.
Коли Санича запитують, чи думав він про самовільне залишення частини, військовий відповідає з усмішкою:
«У нас є таке професійне прислів’я: шахтарі так швидко не ламаються!»
Олександр пройшов службу на Новопавлівському напрямку Донеччини, а тепер виконує завдання під Вовчанськом. Спочатку він опанував безпілотник «Мавік»: проводив розвідку, шукав ворожу техніку, позиції та піхоту. Однак через погіршення зору довелося залишити роботу з дроном. Після цього чоловік став водієм роти РУБАК.
Тепер його завдання — доправляти військових на позиції та забирати звідти, підвозити зброю, боєкомплект і провізію. Такі поїздки проходять під загрозою атак російських FPV-дронів.
За словами військового, один із дронів влучив у дах пікапа, пошкодивши метал, але автомобіль витримав удар. Інший FPV атакував моторний відсік, після чого машину вже не вдалося врятувати.
Ще одного разу військові помітили FPV-дрон, який чекав біля дороги приблизно за 20 метрів від них. Напарник Санича встиг зреагувати й розстріляв безпілотник з автомата, поки той був на землі.
До армії Олександр мав досвід керування шахтарським електровозом і вантажівкою КрАЗ під час строкової служби.
«Цивільний досвід? Та який там… На шахті електровозом, а на строковій КрАЗом керував. А тут праворульний пікап. Але звик миттєво. Часу на розкачку немає — треба їхати. Робота є робота», — розповідає військовий.
На передовій побратими називають його ангелом-охоронцем. Олександр каже, що відповідальність за тих, кого перевозить, відчуває постійно.
«Бо вдома на кожного з нас чекають діти, дружини, батьки. Це тримає. А ще — непохитна віра в те, що ми на правильному боці історії. Шахтарі знають вартість тепла і світла. Ми вистоїмо», — каже Санич.
Раніше ми розповідали про Сергія із позивним Німий. Після початку повномасштабної війни чоловік міг залишитися в цивільному житті, адже мав бронювання від мобілізації. Однак вирішив інакше: підписав контракт і тепер служить командиром гармати 2-го самохідного артдивізіону 50-ї ОАБр.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
