Зруйнований гуртожиток у Дергачах / Фото: Слобідський край
Росіяни атакують Дергачівську громаду на Харківщині ракетами «Бандероль», керованими авіабомбами, «Шахедами» та FPV-дронами. У прикордонні села вже не можуть заїхати «швидкі» та евакуаційні екіпажі, а частина їх залишається без світла і зв’язку. Попри це у населених пунктах, де оголошена обов’язкова евакуація, досі живуть близько трьох тисяч людей.
Журналісти «Слобідського краю» побували у громаді та поспілкувалися з місцевими жителями.
Коли над Руською Лозовою з’являється характерний звук FPV-дрона, пані Марія вже знає, що робити. Якщо вона на городі – ховається під деревами. Якщо біля будинку, прямує до під’їзду або підвалу. Перечекавши небезпеку, повертається до звичних справ.
«Ховаємося під вишнями, під абрикосами. Ми вже чуємо, де вони, і стараємося якось заховатися. Ходимо по воду до колонки. Під’їзди в нас відкриті, підвали також, якщо що, одразу туди, пересидимо, а потім робимо далі своє діло», – розповідає мешканка Руської Лозової Марія.
Село розташоване неподалік державного кордону, тому російські безпілотники тут бачать і чують постійно. Особливо небезпечними стали дороги.
«Ми ж недалеко від кордону, від Гоптівки. Дуже часто літають. І багато вже було смертельних випадків. За машинами полюють», – говорить жінка.
Поки родина Марії залишається вдома, однак до зими вже готує запасний варіант. Якщо доведеться виїжджати, хочуть залишитися в межах Харківської області – якомога ближче до Руської Лозової, щоб мати змогу повернутися, коли стане безпечніше.
Навіть звичайний город для родини тепер став проблемою. На власну ділянку не ходять, бо під час окупації там перебували російські військові, тому територія замінована. Тож кілька грядок облаштували в іншому місці.
«На свій город ми не ходимо, його замінували. Невідомо, що там зараз, усе бур’янами заросло. На чужому городі маємо невеличку грядочку, посадили помідорчики, огірочки, цибульку, часничок. Десь дві сотки всього», – каже Марія.
Марія, мешканка Руської Лозової
Прикордоння без доступу
Останніми місяцями ситуація у прикордонні Дергачівської громади різко погіршилася. Російські FPV-дрони стали долітати значно далі, атакуючи не тільки Козачу Лопань та прилеглі села, а й дороги поблизу Слатиного, Безруків і Руської Лозової.
У десятикілометровій зоні від кордону нині залишається близько 140 людей. Найбільше – у Козачій Лопані. На початку липня у семи населених пунктах громади запровадили обов’язкову евакуацію населення та примусову евакуацію родин із дітьми. За словами речника Дергачівської МВА Олександра Куліка, більшість дітей із цих територій уже вивезли.
«У зоні, де оголошено примусову евакуацію родин з дітьми, фактично всіх дітей евакуйовано. Лише в Безруках залишаються п’ятеро дітей, чиї батьки написали відмову. Якщо говорити про людей загалом, близько трьох тисяч осіб залишаються у населених пунктах, які підлягають обов’язковій евакуації», – розповідає Олександр Кулік.
У найбільш наближені до кордону села не можуть заїжджати ані медики, ані рятувальники, ані евакуаційні групи. Гуманітарну допомогу через безпекові ризики туди теж не возять. 8 липня російський FPV-дрон убив останню мешканку Токарівки Другої. Жінка працювала молодшою медичною сестрою у Дергачівській лікарні й щодня пішки долала частину дороги до роботи.
«Вона йшла пішки до Безруків, потім попутками добиралася до Дергачів і таким самим шляхом поверталася. Російський дрон знайшов її на дорозі між Прудянкою і Цупівкою. Інформацію звідти зараз отримувати дуже складно – зв’язок практично не працює, інтернету немає. Люди знають окремі точки, звідки ще можна вийти на зв’язок і повідомити, що сталося», – каже речник Дергачівської МВА.
Нещодавно у Козачій Лопані російський FPV-дрон убив 81-річного чоловіка. Через небезпеку забрати тіло одразу було неможливо, тому сусіди поховали його на подвір’ї.
Козача Лопань, поховали у дворі чоловіка / Фото: Вячеслав Задоренко
Безруки не їдуть
Складна ситуація зараз і у Безруках, що розташовані за 15-20 кілометрів від кордону. Населений пункт залишається без електропостачання, у червні російська атака знищила останнє підприємство, що продовжувало працювати.
«Зараз, на жаль, у Безруках не працюють підприємства взагалі. У селі наразі немає електропостачання через постійні обстріли рф по об’єктах енергетичної інфраструктури», – зазначає Олександр Кулік.
Лелеки у Безруках
Попри це в селі досі мешкає близько 1140 людей. Місцеві пояснюють, виїхати означає залишити будинок, роботу та звичне життя, а знайти доступне житло у безпечнішому місці непросто.
«А куди людям їхати? Це ж не 2022 рік, коли всі поїхали хто куди. А зараз куди? Роботи немає, квартири й будинки дуже дорогі. Я власниця магазину, я навіть у 2022 році не виїжджала, тут залишалася», – говорить мешканка Безруків Тетяна.
Попри відсутність стабільного електропостачання, частина магазинів і служб у селі продовжує працювати.
«У нас усі сидять, одиниці виїхали. Генератори працюють, городи є, консервацію робимо – виживемо, проживемо. Варення закривається, огірочки, помідорчики, картопелька копається. Ми не збираємося їхати, будемо тут», – зазначає ще одна жителька Безруків.
Троянди у Безруках
Більшість людей працює у Дергачах або у Харкові.
«Чоловіки їдуть на роботу, матері їдуть на роботу – страшно, доїхав чи не доїхав. Зв’язатися не завжди можна, зв’язку немає. Без світла теж важко, не в кожного вдома є генератор, а ще й зима йде», – каже місцева продавчиня Тетяна.
Начальник Дергачівської МВА Вячеслав Задоренко говорить, одна з головних причин, через які люди відкладають евакуацію, небажання залишати майно, нажите за десятиліття. Він розповідає: нещодавно спілкувався з жителькою Козачої Лопані, яка залишалася вдома до моменту, коли російський удар зруйнував її будинок.
«Вона мала великий добротний будинок і до останнього сиділа там. Виїхала вже після того, як прилетіло, її завалило в хаті, і вона вибралася з-під завалів. Каже, шкода було добра, боялася, що його розтягнуть. А тепер воно все згоріло. Будинок можна відновити, а повернути життя неможливо», – говорить Задоренко.
За його словами, з настанням холодів ситуація у прикордонних селах стане ще складнішою.
Розбите підприємство у Безруках
Ударили по гуртожитку для ВПО
У ніч на 10 серпня російські війська атакували місто Дергачі майже двома десятками безпілотників. Під удар потрапили недобудована п’ятиповерхівка та два соціальні гуртожитки, де жили переселенці з Донеччини та Луганщини. На момент атаки у будівлях перебували близько 40 людей.
«Після першого прильоту люди встигли повибігати в коридор. Охоронець відкрив двері, щоб їх потім не заклинило. Одну жінку діставали через вікно. На щастя, обійшлося без загиблих. Зараз тут дуже небезпечно, тут часто FPV пролітають», – розповідає комендантка соціального гуртожитку Інна Волкова.
Зруйнований гуртожиток у Дергачах
Одного з мешканців довелося діставати з-під завалів.
«Кімната брата була там, де зараз телевізор стоїть на підвіконні. Холодильник його лежить під уламками. Близько першої години ночі його дістали. Руку порізало склом, були забої», – розказує родич постраждалого Ігор Демяненко.
Після атаки мешканці гуртожитків роз’їхалися – частина вирушила до транзитного центру в Харкові, інші – до родичів і знайомих.
Зруйнований гуртожиток у Дергачах
Чи їхати з міста
Масової евакуації безпосередньо з Дергачів зараз немає. Обов’язкову евакуацію з міста також не оголошували. Однак після останніх атак жителі дедалі частіше замислюються, чи залишатися на зиму. Анна живе у Дергачах із трьома дітьми. Молодшій дитині два роки, середній – вісім, старшій – майже тринадцять.
«Зараз стало дуже страшно. Найменша дівчинка дуже боїться вибухів. Але й виїжджати знову боїмося – нікуди. Скоро навчальний рік, дітям треба вчитися. Будемо дивитися, яка далі буде ситуація, і тоді ухвалювати рішення», – розповідає жінка.
Видача гуманітарної допомоги у Дергачах
Пані Любов – переселенка з Козачої Лопані. Зараз проживає у Дергачах. Каже, від її дому практично нічого не залишилося.
«Хата побита. Все побито, все згоріло. Залишилась одна сукня і все, нема нічого. Якби я сюди не приїхала до знайомих, мене, мабуть, уже в живих не було. Я збиралася від них їхати у п’ятницю, але поїхала у суботу. Добре, що мене тоді не було вдома. Воно так бахнуло, що аж стіни повивертало», – розповідає Любов.
Вячеслав Задоренко наголошує, крайньої необхідності залишати Дергачі наразі немає. Однак родинам із дітьми, які мають можливість тимчасово переїхати у безпечніше місце, радить не відкидати такий варіант.
«Якщо у людей є можливість навіть з міста Дергачі кудись поїхати – до рідних, близьких, є можливість десь перечекати, гірше від цього не буде. Якщо є діти, краще певний час перебути на безпечнішій території», – говорить начальник МВА.
У місті продовжують працювати магазини, установи, середній та малий бізнес. Люди отримують продуктові та гігієнічні набори, будівельні матеріали і грошову допомогу. Водночас великі підприємства, які раніше формували значну частину місцевої економіки, уже релокувалися.
«Великий бюджетоутворюючий бізнес, який працював на експорт до європейських країн, релокований. Підприємства зруйновані, десь частково, десь майже на сто відсотків. Те, що більш-менш уціліло, перенесли на захід України», – зазначає Вячеслав Задоренко.
Будинок культури у Дергачах
