Вовчанськ сьогодні/Фото: Харківська обласна прокуратура
Дев’яносторічна бабуся волонтерки Віти Грубник з Вовчанська часто просить онуку відвезти її на власне подвір’я, яке повністю знищили росіяни. Старенька про це не знає, а онука кожен раз обіцяє, що поїдуть пізніше, наступним разом, коли закінчаться обстріли.
«Під удар потрапив і мій магазин»
Уродженка Вовчанська Віта Грубник відразу по звільненні міста поповнила лави волонтерів від Товариства Червоного Хреста України. Разом з нею волонтерить чоловік Микола. До війни у кожного з них була своя справа. Микола заробляв, викладаючись наповну на приватних забудовах, Віта знайшла себе в торговельній справі. Упродовж тридцяти років вона, як сама говорить, одягала місцевих жінок. Два її магазини – в центрі міста і на території міського ринку – знали всі вовчанські пані, які мали смак і любили стильно одягнутися за демократичними цінами.
– Я дорожила своїми покупцями. Місто у нас невелике, тому послугами моїх торговельних точок користувалися переважно одні й ті самі люди. У перші дні війни ми з чоловіком перевезли додому дорожчі речі, менш вартісні залишили. Магазин, що в центрі міста, більш-менш уцілів, якщо не звертати увагу на вибиті вікна, двері, пошкоджений дах, а той, що на ринку, перетворився на руїни. У квітні минулого року ворог з авіації «накрив» базарну площу, під удар потрапив і мій магазин, – розповідає Віта.
«Фашист так не бив»
Жінка згадує, що в окупацію було дуже важко через порядки, які встановили росіяни. Та справжнє пекло почалося після звільнення міста. Масовані обстріли тривають майже кожного дня, а останні два місяці вони стали нестерпними. Від росії Вовчанськ віддаляють якихось шість кілометрів, що на руку ворогові. Тож і гатить без упину по будинкам місцевих жителів, по магазинах, аптеках, з особливою прицільністю – по об’єктах критичної інфраструктури.
– Уже й не злічити, скільки разів з боку «сусідів» прилітало і ми залишались без води, світла, зв ‘язку. Тільки дякуючи нашим спеціалістам – газовикам, енергетикам, зв’язківцям, усе швидко відновлювалось і відновлюється. Я іноді заплющу очі і бачу наш Вовчанськ таким, яким він був до повномасштабного вторгнення. Сьогодні місто зруйновано щонайменше на шістдесят відсотків. Взяти хоча б нашу родину. Під одним дахом проживаємо вчотирьох: ми з чоловіком, мої мама та бабуся. За п’ять метрів від нашого житла був прильот, – розповідає Віта.
Наслідки російських обстрілів у Вовчанську
Волонтерка говорить, що квартира її мами у дев’ятиповерхівці непридатна для проживання, стіни просвічують наскрізь, а будинок бабусі знищений зовсім. Нерідко старенька запитує онуку:
– Віто, а моя хата ціла?
– Ціла, бабуню, ціла.
– Тож повези мене до неї, я хоча б одним оком погляну.
– Ну як ми поїдемо, як знову починається обстріл? Давай-но краще спустимось до підвалу, а на своєму дворищі ще побуваєш.
І старенька, тяжко зітхаючи та стримуючи сльози, слух’яно рухається у бік підвалу. А там, дослухаючись до вибухів, говорить:
– А ця війна страшніша, ніж з германцем. Фашист так не бив.
Виживання на прикордонні
Віта Грубник щиро зізнається, що її родині, у порівнянні з іншими, ще поталанило. Їхній з чоловіком двоповерховий будинок хоча й перетворився «стараннями» рашистів на одноповерховий, все ж придатний для проживання й обігрівається котлом, який за відсутності газу працює на дровах.
– Окупанти на третій день після того, як їх вигнали, відрізали місто від газу, який подавався із російського шебекіного. Чимало людей опинилися у складній ситуації. На допомогу прийшли благодійні фонди, які привезли «буржуйки», допомогли з дровами. Ми з чоловіком підготувалися до холодів: закупили дві машин дров. Вразливі категорії громадян, а серед людей, які залишились у громаді, дві третини – пенсіонери, отримали гуманітарні дрова, пелети, – розповідає про виживання на прикордонні пані Віта.
Волонтерка постійно формує для своїх земляків гуманітарну допомогу у місцевому гуманітарному центрі: розподіляє продукти, будівельні матеріали, засоби особистої гігієни тощо. Роботи завжди багато, переривається тільки через обстріли – перебігає до мобільного укриття поруч. Віта каже, що до війни у Вовчанській громаді проживало 37 800 людей, сьогодні втричі менше. Аналогічна ситуація у Вовчанську – із 17 700 жителів залишилось близько трьох з половиною.
– Людям у віці тяжко відірватись від своїх коренів. Є й такі, хто фізично не може самостійно десь виїхати: у громаді — 300 лежачих хворих. Виїжджають уже тоді, коли залишаються без даху над головою. Евакуація у нас організована, виїхати у відносно безпечне місце можна будь-коли. За останні два місяці, коли обстріли ще посилилися, з Вовчанська виїхали 300 людей, а з громади в цілому – 700, – зазначає жінка.
Одна мить – і нема нічого
Постійно обертаючись серед людей, Віта часто зіштовхується з їхнім горем. Вона пригадує розповідь добродія Володимира, чоловіка в літах, який залишився без хати внаслідок чергового російського обстрілу.
– Став я посеред свого двору, прикинув, скільки сил і часу затратив, щоб облаштувати все по-людськи. Добрий шматок життя на все це поклав. Думав, що хоч на старості відпочину. А тут одна мить – і нема нічого. Угледів у кінці городу дивом уцілілу яблуню, хоча її теж обчухрало осколками. Хотів було накинути на неї вірьовку і покінчити з усім одним махом, але поранена дружина поруч застогнала. Як вона без мене? – зізнавався чоловік.
Керівництво громади своїх людей у біді не кидає, постійно залучаючи їм на допомогу благодійні фонди. До зими місцевих жителів забезпечили побутовими електроприладами (плитками, чайниками), а також спальними мішками, теплими ковдрами, ліхтариками на випадок відсутності світла. Щомісяця вовчанці отримують три види гуманітарної допомоги продуктами від різних благодійних фондів, не рахуючи двох буханок хліба на одну людину щотижня, а також 2000 тисяч порцій гарячих обідів, які щодня, незважаючи на обстріли, доставляє організація World Central Kitchen.
Видача гуманітарної допомоги чітко продумана. В одному місці збирати велику кількість людей небезпечно, тому за «гуманітаркою» приходять або приїздять представники вуличних комітетів, які потім адресно її розвозять.
Придбати щось із товарів першої необхідності вовчанці можуть у маленьких крамничках на території громади або в обласному центрі, з яким налагоджене транспортне сполучення через Старий Салтів. У самому адмінцентрі магазинів немає, хіба що час від часу хтось із господарів під уцілілим навісом на міському ринку виставить на продаж банку молока або запропонує домашню свіжину. Втім, як торгувати, так і бути серед числа покупців дуже ризиковано. Ворог може почати обстріл будь-якої миті.
– Близько місяця тому прильот був саме на ринок. Тоді загинула шістдесятитрирічна жінка, сорокасемирічна отримала поранення. Дісталося і нічийному песикові, який там бігав: йому відірвало лапку. Поліцейські не тільки надали першу допомогу пораненій, доставили її до медичної установи, а й потурбувалися про чотирилапого. Перебинтували йому понівечену кінцівку і передали волонтерам. Наразі песик знаходиться на реабілітації в Харкові, – розповідає Віта.
Песик,врятований поліцейськими
До речі, у Вовчанську собак люблять. Пані Жанна на п’яти обійстях, які залишились без господарів, годує понад 150 котів і собак. Жінка має проблеми із суглобами, але відтягує з операцією тільки через те, що нікому буде годувати її підопічних. У громаді чимало людей, які годують по 18-20 пухнастиків. Вони ділять із ними свою гуманітарну допомогу.
«Не можу підвести односельців»
У Вовчанській громаді 12 старостинських округів, чотири розташовані уздовж кордону.
Вони постійно потерпають від обстрілів, а є відносно безпечні, це ті, що ближче до Старого Салтова. У «старосалтівських» старостатах, назвемо їх так, на сьогодні проживають не тільки дорослі, а й діти. До війни їх було вдвічі більше, наразі – 615, – зазначає волонтерка.
Віта не загадує наперед. Допомагаючи іншим, вона забуває про страх, не так гостро реагує на обстріли, хоча рідко яку ніч не спускається разом із своїми домашніми до підвалу. Залишившись у Вовчанську через близьких людей, жінка говорить, що сьогодні зовсім не готова виїжджати, бо зона її відповідальності значно розширилась.
– Я не можу підвести своїх земляків – старих, немічних, маломобільних, а то й зовсім лежачих. Звісно, я не одна, ми волонтеримо командою, але команда тим і сильна, що кожен знає свою роботу і не дає собі слабинки, – говорить Віта.
По закінченні війни Віта мріє відновити свій бізнес і знову елегантно одягати місцевих пані і панянок, бо у Вовчанській громаді такі красиві жінки.
Нагадаємо, що у Вовчанську кожен обстріл пошкоджує від десяти до двадцяти будинків.
Нагадаємо, що у Липецькій громаді, яка постійно перебуває під ворожими обстрілами, проживає понад 1800 місцевих мешканців. Це лише 13% від того населення, яке було тут до війни.
Також нагадаємо, що
Тетяна Чмут, кореспондентка
