Вікторія Некрасова та її роботи/Колаж з фото героїні матеріалу
Вікторія Некрасова вступила на спеціальність кушніра-розкрійника та кравця, щоб перетворити хобі на професію. Сьогодні вона вже успішно реалізує свої вироби в Україні, працює над образами для персонажів і паралельно просуває свою творчість серед англомовної аудиторії.
Про своє навчання та подальші плани Вікторія Некрасова розповіла кореспондентці медіа «Слобідський край».
Коли хобі стає професією
Сьогодні професійна освіта в Україні дає шанс перетворити хобі на прибуткову справу. Вікторія Некрасова, студентка 3 курсу, яка вступила до ДНЗ «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» після 9 класу, опановує фах кушніра-розкрійника та кравця. Вона на власному прикладі показує, як це ремесло може стати базою для створення сучасного бізнесу та творчості.
«Мені завжди подобалося створювати речі своїми руками. Моє хобі напряму пов’язане з пошиттям виробів з хутра. Узагалі захоплення швейною справою родом з дитинства: я бачила, як бабусі вишивали хрестиком, і це надихало. Зараз я вже на виробничій практиці та навіть знайшла роботу за спеціальністю. Хоча основне навчання дистанційне, ми відвідуємо майстерні закладу для практики – іноді раз на тиждень, а іноді й тричі. Наразі я повністю занурена в роботу, а теоретичні лекції повернуться у вересні», – розповідає Вікторія.
Вікторія Некрасова/Фото з особистого архіву героїні
За спостереженнями студентки, на спеціальність кушніра охоче йдуть не всі.
«Психологічно це буває непросто. Мені подобається працювати саме зі штучним хутром, а програма передбачає вивчення повного циклу обробки натурального. Ми вчилися шити на натуральному хутрі, але саме підготовкою сировини не займалися. Нам лише в теорії розповідали, як це все відбувається», – пояснює студентка.
Більшість абітурієнтів обирають професії кравців або майстрів з пошиття одягу, де групи переповнені й навчаються у дві зміни. Кушнірство ж вважається складнішим.
«Люди в наш заклад приходять, але саме кушніром з нашої групи майже ніхто бути не хотів, всі прагнули піти на швачку. У швачок на практиці дуже багато людей, навіть по 15–30 осіб у групі, вони працюють у дві зміни. А в нас група невелика – на практику приходить по 5–9 людей. Тому ми вчимося в одну зміну», – додає дівчина.
Перший рік навчання займала саме робота з хутром, а наступні два з половиною роки – швейна справа. Спочатку студентів вчать працювати з окремими елементами, як-от пришивання ґудзиків, а далі вже з повноцінними речами.
«Ми, наприклад, маємо пошити блузку чи сукню. Шукаємо фото виробу або щось вигадуємо самі, потім звертаємося до нашого майстра, і вона допомагає вже це шити індивідуально. Ще шили постільну білизну, але саме це для мене вже не зовсім цікаво. Зараз, коли почалося суто професійне навчання, стало набагато цікавіше. У нас чудові майстри, які завжди підкажуть та підтримають», – каже Вікторія Некрасова.
Робота Вікторії/Фото з особистого архіву героїні
Створити з нуля
У професії Вікторія з часом не розчарувалася, навпаки – її затягнуло ще більше.
«Мені подобається, що я не просто швачкою десь сиджу, а створюю з нуля. Продумувати, вигадувати щось, а потім реалізовувати своїми руками – це дуже цікаво. І я бачу відгуки, людям подобається те, що я роблю. Це дуже приємно», – ділиться дівчина.
Далі Вікторія планує розвиватися саме у швейному напрямі. За період навчання отримає третій розряд (усього їх п’ять). Утім і зараз її фах уже знадобився в житті.
«Вдавалося навіть самостійно продавати свої вироби – хутряні лапки для фурі-ком’юніті [Йдеться про творчу спільноту людей, які створюють образи людиноподібних тварин, де костюми відіграють ключову роль у самовираженні. – Ред.]. Та й батьки і родичі завжди знайдуть якусь роботу для мене – наволочку зшити чи сукню переробити», – каже Вікторія.
Дизайн, розроблений Вікторією/Фото з особистого архіву героїні
Створення елементів фурі-костюмів – це значно складніше, ніж здається. Це справжня «костюмерна інженерія». Створення «маски» або «лапок» персонажа потребує вміння працювати з об’ємом. Майстер повинен не просто зшити хутро, а й продумати дизайн, знайти правильний ескіз та підігнати виріб під індивідуальні мірки.
Зараз дівчина працює над виходом на новий рівень – реєстрацією на міжнародному маркетплейсі для виробів ручної роботи.
«Моя робота зараз – це костюмерія та одяг. Наразі я шила сукні для персонажів. Зараз просуваю свої вироби на англомовну аудиторію і сподіваюся там їх і реалізовувати», – розповідає майстриня.
Лапки, зроблені Вікторією/Фото з особистого архіву героїні
Презентація виробів та волонтерство
Наразі в ДНЗ «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» абітурієнти на базі 9 класу можуть здобути професії: кушнір-розкрійник; кравець; перукар; майстер з пошиття одягу; кухар; кондитер. На базі 11 класів перелік ще ширший: від візажистів до закрійників та офісних службовців.
«Навчання в нас зараз дистанційне. Утім, ми розуміємо, що не можна навчити шити лише через екран. Тому за згоди батьків практичне навчання відбувається безпосередньо в майстернях», – зазначають у закладі.
Тут діє мініпроєкт підприємницької діяльності «Лапка» – виробництво товарів для домашніх улюбленців: зручні лежанки, підстилки та подушки, креативні аксесуари – мішечки для корму, підставки під миску та поїлку для авто тощо. Вікторія як майбутній кравець бере в ньому активну участь.
Студенти обирають професійну освіту, бо це дає не лише практичні навички, а й можливість просувати себе. Кушніри та кравці закладу їздять у Київ та Львів, де презентують свої вироби на виставках.
Крім навчання та бізнесу, студенти займаються благодійністю. Вікторія Некрасова розповідає, що вони виготовляли теплі рукавички для військових та шили затишні лежанки для тварин, допомагаючи тим, хто цього потребує найбільше.
Раніше ми писали, як і навіщо дорослому йти вчитися нової професії. А також читайте, як заклади освіти впроваджують нові програми навчання для студентів.
