У місті перейменували лише 10% вулиць, які потребують нових назв.
У 2024 році громади мають остаточно перейменувати всі вулиці, площі, села та міста, що пов’язані з російськими діячами, святами або географічними назвами. У Харкові таких лишилося понад 470, а усього в області — 1700.
Харківська область перебуває на другому місці в Україні за кількістю топонімів, що так чи інакше пов’язані з радянським чи російським минулим. У депутатів місцевих рад залишилось усього два тижні, аби провести сесії та навести лад у назвах вулиць та провулків. Утім, вони не поспішають.
Є час до 27 квітня
Масштабна деколонізація в Україні почалася одразу після повномасштабного вторгнення Російської федерації. Навесні 2022 року громадяни остаточно усвідомили, що більше не хочуть жити на вулицях Московських, Льва Толстого або Чкалова, що зайвий раз нагадують про колоніальне минуле.
Харків почав дерусифікацію одним із перших, і вже у травні 2022-го з мапи міста зникли Московський проспект і Московський район, а також Бєлгородське шосе та узвіз. Але згодом робота топонімічної комісії сповільнилась: поки у тому ж сусідньому Дніпрі радянські та російські назви вулиць і проспектів змінювали десятками за одну сесію, у Харкові перейменування йшло дуже обережно. Загалом за два роки місцеві депутати спромоглися дерусифікувати 60 топонімів, із яких лише кілька — назви великих вулиць та проспектів, наприклад, Плеханівська зараз носить назву командира «Фрайкору» Георгія Тарасенка, а проспекту Героїв Сталінграда повернули історичну назву — проспект Байрона. Більшість таких перейменованих вулиць — не магістральні і знаходяться далеко від центральної частини міста.
Графіка: Харківська топонімічна група
В Українському інституті національної пам’яті підрахували, що місцевим депутатам треба змінити назви ще понад 470 топонімів.
«Якщо говорити про обласні центри, то ми останні в цьому переліку. Ми дуже скромні результати показуємо за два роки дерусифікації. Але якщо говорити про якість перейменування, то в нас і вшанована пам’ять загиблих захисників, і відновлені деякі історичні назви, є і невелика кількість символічних, географічних назв тобто, балансу ми намагаємося дотримуватись», — прокоментувала UA-NEWS.in.ua процес деколонізації начальниця Північно-східного відділу УІНП Марія Тахтаулова.
У депутатів міськради лишилось лише два тижні, аби на сесії проголосувати за нові назви для цих 470 вулиць, потім право перейменування перейде на три місяці безпосередньо до міського голови. Якщо Ігор Терехов чогось недоперейменує, далі вже рішення ухвалюватиме голова Харківської обласної військової адміністрації.
Із тих вулиць, що залишились з російськими назвами, більшість — це переважно невеликі вулички у приватному секторі або далеко від центру. Виняток — вулиці Пушкінська та проспект Гагаріна, а також однойменні станції, що також потрібно переназвати. За прогнозами Інституту національної пам’яті, саме вони викликатимуть найбільше суперечок — бо є як досить багато пропозицій щодо нових назв, так і городян, що бажатимуть залишити старі імена.
Два міста і тисячі вулиць
Процес деколонізації триває і в громадах області. Тут Харківщина теж пасе задніх: за підрахунками активістів громадської ініціативи «Деколонізація. Україна», регіон за кількістю топонімів, що треба змінити, знаходиться на другому місці в Україні після Вінницької області. Заміни потребують 1710 назв. З них третина, як ми писали вище, у Харкові, понад 200 топонімів треба змінити в Дергачівській громаді, досить багато їх і в Близнюках.
Графіка: «Деколонізація. Україна»
«Є громади, які вже повичищалися повністю, деякі не починали поки що цей процес. На це є об’єктивні причини, бо там ідуть бойові дії, як, наприклад, у Вовчанській громаді або в Дергачівській громаді, де всі ці прикордонні села розбиті в хлам, хоча в Дергачах цей процес вже почався», — пояснює неспішність перейменувань на Харківщині співзасновник руху «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков.
За його прогнозами, до весни з цього переліку має залишитись менше 1000 незмінених топонімів, бо зараз в громадах активно йде процес деколонізації. А от до якості перейменування є питання: іноді міські та сільські ради обмежуються нейтральними назвами на кшталт вулиця Польова чи провулок Шкільний і зовсім забувають про видатних земляків.
«Одна справа, коли вулиця Квіткова є в якомусь селі, де живе сто бабусь, а ось коли в містах, у центрах громад — велике питання, чи не чекають вони якихоссь «асвабадітєлєй». Є населені пункти, що провели деколонізацію абияк», — каже Поздняков.
Активісти радять брати приклад з Ізюму, де є єдина на цей час у Харківській області вулиця Степана Бандери, або з Мерефи, яка вшанувала багатьох місцевих героїв.
На перейменування в Харківській області чекають ще два міста, причому одне з них — районний центр. До кінця 2024 року мають змінитись назви Первомайського та Краснограду, а також Красноградського району. В обох містах процес іде важко: первомайці на сесії кілька разів провалили голосування, красноградці намагалися знайти обґрунтування своїй чинній назві. Якщо вони не зможуть самостійно запропонувати нові топоніми на розгляд Верховній Раді, це право перейде до Інституту національної пам’яті.
«Закон все одно вимагає перейменування, тож було б краще, аби громада висловила свою думку», — зауважає Марія Тахтаулова.
На громадських слуханнях для Первомайського обрали назву Добродар, а для Краснограду — Славноград, тож у депутатів є ще час до 27 січня провести сесії та змінити назви.
Автор: Олена Павленко
