Фото: Олександр Манченко, «Слобідський край»
Майже весь 2023 рік на Харківщині проходила евакуація мешканців з небезпечних громад регіону. У деяких населених пунктах проводилася примусова евакуація, десь залишається добровільна. «Слобідський край» поспілкувався з волонтерами, які вивозять людей з найбільш небезпечних районів, і всі вони наголошують на тому, що евакуйовуватися необхідно.
Евакуйовано майже 30 тисяч людей
29 листопада 2023 року начальник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов повідомив, що з трьох громад Куп’янського району повністю завершено евакуацію дітей, яка почалася 27 жовтня. За цей період вдалося вивезти 299 дітей. Разом із сім’ями кількість евакуйованих людей – близько 500.
Усього з вересня 2022 року з деокупованих і постраждалих громад області вдалося евакуювати понад 29 тисяч осіб, з яких 3624 – діти.
У більш безпечних районах Харкова та області розмістили майже 19 тисяч евакуйованих, майже 7 тисяч з них поселили в місцях компактного проживання. За словами Олега Синєгубова, переселенців можуть розмістити в закладах Кіровоградської та Рівненської областей. Евакуйовані мають супровід на всіх етапах – від транспорту до забезпечення житлом.
Також Олег Синєгубов зазначив, що в регіоні наразі не проводиться примусова евакуація на жодному з напрямків.
– Евакуація триває на Куп’янському напрямку, там щотижня виїжджають до 100 мешканців. У нас є телефони гарячої лінії, куди люди можуть звернутися. Заходи з евакуації безкоштовні, є можливість виїхати за межі Харкова та області, – зазначив начальник ХОВА.
Однак через складну безпекову ситуацію 12 грудня очільник ХОВА наголосив, що примусова евакуація можлива ще в декількох населених пунктах.
– На Куп’янському та Борівському напрямках ситуація важка. Наразі розглядаємо можливу примусову евакуацію ще з декількох населених пунктів. Усе залежатиме від військової обстановки, – сказав Олег Синєгубов.
Людей, які евакуюються, поселяють у гуртожитки вишів Харкова та області, де створені комфортні умови для проживання. На перший період переселенців забезпечують гарячим харчуванням, після цього видають гуманітарні продуктові набори, аби люди самі могли готувати їжу. Також евакуйованих реєструють як ВПО, і вони отримують виплати, передбачені цій категорії громадян.
– Очільники міських, селищних, сільських військових адміністрацій мають тримати цей напрям на постійному контролі. Місця для розміщення евакуйованих є в достатній кількості. За необхідності будемо розгортати додаткові. У разі, якщо сім’я бажає виїхати за межі Харківської області, в межах нашої співпраці з «Укрзалізницею» є можливість це зробити безкоштовно, – каже Олег Синєгубов.
Життя в гуртожитку
Галина Іванівна – одна з переселенок, яка мешкає в гуртожитку Національного фармацевтичного університету в Харкові. Майже весь час повномасштабного вторгнення вона жила у приватному секторі Куп’янська, навіть під час найлютіших обстрілів російських загарбників. За її словами, вона на власні очі бачила, як стає порожньою їхня вулиця. Жінка ледь не останньою залишалася вдома – усі інші виїхали.
– Я дуже не хотіла їхати. Все моє життя було там: будинок, господарство, кіт із собакою. Боялася це залишати. Тільки нещодавно мої подруги вмовили зібрати речі та поїхати, – розповідає літня жінка.
У середині серпня, коли її вивозили волонтери, побачила багато понівечених будинків в іншій частині Куп’янська та жахнулася від масштабів руйнування.
– Тоді я ще більше впевнилася, що правильно зробила. Чути вибухи – це одне, однак бачити наслідки – зовсім інше. У Харкові теж є побиті будинки, але тут мені набагато спокійніше, – зазначає Галина Іванівна.
Цим прихистком, зокрема, опікується громадська організація «Спільна справа для людей». Ще 22 гуртожиткам організація надає гуманітарну допомогу. Як розповідає голова організації Юлія Білоброва, після евакуації людей не залишають на вулиці. Спочатку їх привозять до розподільчого центру, де надають гуманітарну допомогу, а за необхідності – й першу медичну. Потім розселяють згідно із завантаженістю прихистків та особистими потребами евакуйованих.
– Самі розподілом ми не займаємося, працюємо вже безпосередньо з мешканцями гуртожитків, – зазначає Юлія.
Інші волонтерські організації також приїздять до гуртожитків і надають людям психологічну або юридичну допомогу.
Жінка, що була евакуйована з Куп’янська влітку 2023 року, у дворі гуртожитку у Харкові. Фото: Олександр Манченко, «Слобідський край»
Виїжджати необхідно
Наприкінці літа команда «Слобідського краю» взяла участь в одній з евакуаційних експедицій разом з громадською організацією «Троянда на руці». Того дня волонтери вивезли з Куп’янська та Куп’янська-Вузлового сімох людей.
Більшість із них – похилого віку. В одного з місцевих виникли проблеми зі здоров’ям, а лікуватися в рідному Куп’янську-Вузловому можливості немає. Чоловік жив сам (його дружина давно евакуювалася до Харківського району). Перед евакуацією його оглянула лікарка, яка працює з волонтерами та дає дозвіл на виїзд.
– У 76 років страшно лише через здоров’я. Якщо впаду, нікому навіть буде мені руку подати. І зателефонувати нікому не зможу, бо в нас зв’язку немає, – каже Володимир Федорович.
Голова організації «Троянда на руці» Олександр Гуманюк зізнається, що під час евакуацій трапляються різні випадки та бувають різні люди. Однак наголошує, що виїздити з небезпечних населених пунктів – єдине правильне рішення, тому що головне – зберегти життя. З іншим, за словами волонтера, евакуйованим допоможуть.
Так він розповів, що в кінці літа 2023 року волонтери евакуйовували літніх жінок, які погано пересувалися без сторонньої допомоги. Це було в селі Подоли Курилівської громади – приблизно за 10 кілометрів від лінії фронту. Жінки жили на краю села, в їхньому будинку не залишилося жодного вцілілого скла. Частина даху також пошкоджена вибухами, тому зимувати вдома було вже неможливо. До того ж мешканкам Подолів було дуже страшно там залишатися.
– У Подолах ми побачили, що одна бабуся ходить з двома гілками замість милиць. Вона дуже важко й повільно йшла до машини, тож ми вирішили посадити її на стільчик і віднести в автівку. Потім обійняли як рідненьку, сказали: «Тримайтеся, уявіть, що я ваш онук». Вона схопила, обняла, так і поїхали, – згадує Олександр.
Під час евакуації з села Новоосинового Курилівської громади волонтери вивезли шістьох людей – трьох жінок і трьох дітей: дівчат 17 і 13 років і хлопчика 10 років. Напередодні вивезення людей з небезпеки по селу окупанти завдали удару авіабомбою. Тоді загинули знайомі цієї родини.
– За день до евакуації росіяни скинули туди авіабомбу. Вибухом чи невідомо чим одному чоловікові тоді відтяло голову. Тіло знайшли, а голову – ні, – розповідає Олександр.
Вивезена родина залишилась у Харкові.
– Ми привезли їх у Харків, але вони вирішили не навантажувати гуртожитки та, оскільки отримували якусь зарплатню, винайняли квартиру. Ми їм як могли допомагали: познаходили фонди, що надають підтримку, зареєстрували їх там. Дали контакти юриста, який допоміг зареєструватися в різних програмах фінансової допомоги. Зараз вони продовжують жити в Харкові, – зазначає керівник «Троянди на руці».
Люди нехтують своєю безпекою
Під час евакуації трапляються й сумні історії, коли люди нехтують власною безпекою. Волонтерам надійшла заявка про евакуацію п’ятьох дітей та їхньої матері з тих же Подолів. Жінка спочатку стверджувала, що, можливо, їх буде семеро, однак її чоловік не хоче виїжджати.
– Ми домовилися на наступний день, що об 11.00 приїдемо їх евакуйовувати. Однак пізніше, близько 16:00, почали надходити повідомлення, що ситуація на тому напрямку загострюється. До того ж приблизно в цей час на Подоли скинули авіабомбу. Я одразу ж зателефонував їй і сказав: «Оскільки ситуація в корні змінилася, будемо евакуйовувати вас сьогодні». П’ятеро дітей все ж таки та велика загроза життю. Ми не можемо просто сидіти, – розповідає Олександр.
Волонтери «Троянди на руці» одразу почали готуватися до евакуації: взяли евакуаційний бус, засоби особистого захисту. А тут зв’язок з жінкою на півтори години зникає. Пізніше на дзвінок відповів батько родини та відмовився від термінової евакуації. Сказав волонтерам, що вони домовлялися завтра на 11.00 ранку, а зараз він не хоче будити семимісячну дитину, збирати її та діставати з підвалу речі для від’їзду.
– Я його довго вмовляв, пояснював, які можуть бути наслідки, що вони можуть загинути й не пережити цю ніч. Він навідріз відмовлявся, – згадує голова «Троянди на руці».
Близько 6:30 наступного дня на село Подоли були скинуті росіянами дві авіабомби. Влучили вони в будинок на тій самій вулиці, де живе багатодітна родина, десь за 300 метрів від них. Будинок було повністю зруйновано, загинуло щонайменше двоє людей.
Тоді волонтери не змогли швидко організувати екіпаж, однак, за словами Олександра, чоловік йому пізніше повідомив, що вони знайшли іншу організацію, яка й вивезла родину з небезпеки.
Також волонтер згадав випадок, що відбувся в іншій організації, «Тимур та його команда». Під час евакуації в Липецькій громаді волонтери на вулиці вмовляли бабусь виїхати з небезпеки, на що вони відмовляли та казали, що їм і тут добре. Через деякий час, коли почався обстріл села, одна з бабусь отримала легкі поранення – і першою сіла в машину волонтерів, аби виїхати.
Обстріл – найкращий «умовлятор»
Командир загону швидкого реагування Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України Ігор Клименко зазначає, що мешканців прифронтових сіл часто доводиться вмовляти виїхати.
Нещодавно Червоний Хрест вивозив багатодітну родину з Борової. Вони переїхали до селища з Чернещини, де їхній будинок знищили обстріли. У Боровій батьків і трьох синів спіткало те ж саме горе. Неподалік знову було влучання, внаслідок чого будинок був пошкоджений. Евакуаційну бригаду викликала мати дітей, однак батько не хотів виїжджати.
Коли волонтери приїхали за адресою, там уже працювали поліцейські, які намагалися вмовити чоловіка вивезти хоча б дружину та дітей.
– Цей чоловік та його мати дуже не хотіли виїжджати, закривалися вдома, не пускали ані нас, ані поліцейських. Вони казали, що нікуди не поїдуть. Це, звісно, їхнє право, однак дітей вивезти все ж таки необхідно. Після умовлянь хату відкрили, сумки винесли. І майже вся родина, навіть батько, який не захотів лишатися один, поїхала в Харків. Тільки бабуся відмовилася, – згадує Ігор.
У Харкові родина тиждень жила у муніципальному прихистку, поки вирішувала, що робити далі. Врешті-решт із шелтера переїхали до сестри дружини в Лозову Харківської області.
Останній у 2023 році виїзд Ігоря Клименка відбувся на початку грудня. Тоді вони евакуйовували людей з прифронтової Петропавлівки.
– Після звільнення там було досить багато людей, а зараз майже нікого. Там кожного дня гучно. Цілого житла немає, все розбите, – зазначає Ігор.
Того дня волонтери Червоного Хреста мали евакуювати трьох людей: батьків та їхнього 42-річного сина, в якого певні психічні порушення. До того ж внаслідок одного з нещодавніх обстрілів він отримав поранення.
Як розповідає Ігор, на вулиці, звідки мали вивозити родину, не залишилося жодної людини. Дім родини розбитий: вікон немає, контури забиті дошками. Прямих влучань не було, однак у двір снаряди прилітають постійно. Усі господарські будівлі завалені, на городі – вирви.
Під час евакуації росіяни почали завдавати ударів по селу, а батьки в останній момент вирішили, що виїжджати буде лише їхній син.
– Кажуть: «Це наша земля, ми тут і помремо». Через небезпеку в нас не було можливості умовляти їх нескінченно. Ми взяли сумку, посадили сина в автомобіль і поїхали. Не знаю, що з ними зараз, – розповідає Ігор.
Найкращим «умовлятором» для виїзду в безпечні райони Ігор Клименко називає обстріли. Ще осінню 2022 року, коли тільки звільнили більшу частину Харківської області, у Берестовому Петропавлівської громади, за три кілометри до фронту, Червоний Хрест евакуйовував мешканців. Там волонтери зустріли жінку, яка сумнівалася, чи варто їй виїжджати. Поки благодійники умовляли її, почався обстріл.
– Ми ледь встигли до підвалу. Інші ховалися за колодязем, у канавах, де хто міг. Після цього жінка сказала, щоб ми почекали, мовляв, зараз забіжить додому за сумкою. Не хотіла їхати, але стріляли так близько, що вона дуже швидко зібрала речі – та в машину. Навіть паспорт взяти забула, – згадує Ігор.
Евакуація дитини з Куп’янського району представниками Нацполіції та ХОО Червоного Хреста. Фото: Ігор Клименко
«Краще не стане»
Керівник благодійного фонду «Шлях України» Віталій Дмитрюк зазначає, що часто волонтерам доводиться вмовляти людей евакуйовуватися з небезпеки. Іноді доводиться підключати рідних, щоб переконати батьків або інших родичів.
– Оскільки на прифронтових територіях часто перебої зі зв’язком, заявки на евакуацію оформлюють родичі, які перебувають у безпеці. Бували випадки, коли я брав два телефони: на одному показував відео, яке записала донька або онучка для своєї бабусі, іншим телефоном знімав її реакцію. Якщо продовжували відмовлятися, пересилав це відео родичам. Іноді вдавалося таким чином вмовити, – розповідає Віталій.
«Шлях України» співпрацює з міжнародною організацією Helping to leave («Допомагаємо виїхати»), яка займається координацією евакуацій людей з окупованих і деокупованих територій. «Шлях України» вже безпосередньо евакуює та розміщує у прихистках.
Особливо волонтер підкреслює важливість евакуації з небезпечних громад. Він проілюстрував це історією, яка трапилась у 2023 році. Під час евакуації Віталій умовляв подружню пару виїхати до Харкова, аби не наражати себе на небезпеку. Однак вони відмовилися, оскільки дружина захворіла. Пообіцяли, що виїдуть, як тільки жінка вилікується. А наступного дня в їхню домівку прилетів російський снаряд. На щастя, подружжя вижило, однак вони отримали поранення й були госпіталізовані. Надалі у чоловіка виникли проблеми з оком.
– Ми намагаємося пояснювати людям, які відмовляються від евакуації, що, можливо, далі в них не буде опалення, води, газу тощо. Взимку ситуація кращою не стане, – зазначає Віталій Дмитрюк.
Особливо це стосується маломобільних людей, яких залишається доволі багато в Куп’янському районі. Одного з них медичній бригаді волонтерів удалося евакуювати в Харків, де йому надали медичну допомогу та врешті зробили операцію.
Один з найбільш дивних випадків трапився в селі Чернещина Борівської громади, що за сім кілометрів від лінії зіткнення. Тоді батьки просто віддали волонтерам свою дев’ятирічну дочку разом зі свідоцтвом про народження, щоб її вивезли до тітки в Харків. Пояснили своє рішення тим, що не хочуть покидати господарство, але дуже переймаються за дитину, оскільки село часто обстрілюють.
– Ми не можемо змусити людей виїхати, тому довелося прийняти таке рішення та врятувати бодай дівчинку. Того ж дня ввечері ми вже передали дитину родичці, – розповідає Віталій.
Евакуаційний автомобіль фонду «Шлях України» під час евакуації мешканців. Фото: «Шлях України»
Прихистки для евакуйованих
Влітку 2023 року волонтери БФ «Шлях України» вивозили із села Богуславка Борівської громади, що за 18 кілометрів від фронту, жінку з шістьома дітьми. Вони вже деякий час сиділи у підвалі, коли приїхали волонтери. Того разу евакуація видалася спокійною: велику родину вдалося вивезти в Харків, її поселили в прихисток, який створив благодійний фонд. Декілька днів жінка з дітьми прожила там, після чого попрохала знайти їм можливість виїхати до Хмельницького.
– У нашому шелтері за пів року жили понад 4000 людей. Це ті, хто жив у нас понад добу. Здебільшого евакуйовані так і приїжджають – на добу, щоб відпочити, зібратися з думками й потім спокійно поїхати далі на захід країни, – зазначає Віталій Дмитрюк.
У прихистку працюють штатні психолог і медик, які завжди на місці. Як тільки люди заселяються, їм, за необхідності, надають медичну допомогу, сприяють адаптації тощо.
– Наш прихисток служить для людей з усіх небезпечних громад, а не тільки Куп’янського району. За один вечір у шелтері можуть жити 85 осіб. Якщо вони залишаються в Харкові, а таких багато, допомагаємо стати на облік як внутрішньо переміщеним особам, заселитися в гуртожитки тощо, – розповідає Віталій.
Зараз у них живе стоматологиня з Ківшарівки Куп’янської громади. Залишатися в безпосередній близькості до лінії фронту жінці стало страшно, тож вона намагається знайти себе в Харкові.
– Намагаємося їй максимально допомагати. Зараз вона шукає квартиру, роботу. Але цьому ми, на жаль, ще сприяти не можемо. Поки тільки плануємо допомагати з працевлаштуванням, але це досить важко реалізувати, – зазначає керівник благодійного фонду.
А в прихистку фонду «Я врятований», з яким співпрацює «Шлях України», живе родина з окупованих нині територій Куп’янського району. Мати та дві доньки, одна з яких вагітна.
– Вони проукраїнські дівчата, чекали, що наші війська повернуться, однак надто довго провели в окупації. Перебувати вдома стало нестерпно, тож виїхали куди-небудь, аби в безпечне місце. Після цього вирішили, що необхідно повертатися в Україну. Довго шукали шляхи евакуації, знайшли чат-бот Helping to leave. Там їм розповіли про працюючий КПП на кордоні росії та України, вони ризикнули й от приїхали до нас, – ділиться Віталій Дмитрюк.
Шлях жінок з росії до Харкова зайняв близько п’яти днів. Наразі волонтери фонду «Я врятований» допомагають їм відновити втрачені документи та готують евакуацію їх до Європи.
Віталій Дмитрюк також розповідає, що людей, які залишаються в прихистках, волонтери намагаються інтегрувати та соціалізувати: з ними постійно розмовляють, долучають до добровільної роботи в шелтері тощо.
– Зараз у нас живе Володимир – ми його долучаємо до волонтерства. Він їздить з нами, завантажує, розвантажує гуманітарну допомогу та інше. Для людей, які приїжджають сюди, важливо не відчувати себе покинутими, багатьом потрібно бути при справі, – розповідає Віталій.
Інший молодий хлопець, Ігор, який евакуювався з Херсона до Харкова завдяки Helping to leave, не знав, що йому робити далі. Врешті вирішив піти добровольцем до Збройних сил України. Тепер служить у військах ППО, а волонтери продовжують допомагати йому з екіпіруванням та іншими речами.
Нагадаємо, у Куп’янську збираються звести фортифікаційні споруди. Президент Володимир Зеленський відзначив, що на Харківщині збудовані одні з найкращих фортифікаційних споруд.
