Презентація фотовиставки на честь зниклих та військовополонених українців/фото: Слобідський край
7 липня в Харкові, у підземному переході від виходу зі станції метро «Майдан Конституції» до ТРЦ «Нікольський», відкрилась пересувна фотовиставка «Ми вас чекаємо, ми вас шукаємо, не забуваємо». На стендах — сотні фотографій зниклих безвісти воїнів, цивільних, волонтерів.
Як розповіли кореспондентці медіа «Слобідський край» співорганізаторки фотопроєкту Надія Гур’янова та Анастасія Снитко, мета виставки – донести до суспільства, до світу, що люди, які захищали нашу країну, – герої, і вони не можуть бути забутими. За їх повернення потрібно боротися. Вони не просто зі статусом зниклих безвісти – це люди, і в кожного з них своя історія. Історія життя, кохання. Кожного з них чекають.
Співорганізаторки фотопроєкту Надія Гур’янова та Анастасія Снитко/фото: Слобідський край
На фотовиставці близько тридцяти стендів, із фотографіями сотень зниклих безвісти і тих, шо в полоні. Це звичайні хлопці, які пішли захищати нашу землю і незалежність. Тут світлини і воїнів, і цивільних, і волонтерів, які зникли в роки російської агресії.
«Ось мій зниклий синочок Михайло. Вже рік чекаю на нього. Чекаю і сподіваюсь. Надіюсь, що він у полоні і повернеться до мене», – каже Раїса Мамедівна, пильно вдивляючись в обличчя сина. Приїхала вона аж з Дніпропетровщини.
Пані Оксана/фото: Слобідський край
Оксана шукає свого чоловіка Євгенія, котрий зник на Курському напрямку 15 вересня 2024 року. Десять місяців немає звістки від коханого.
Пані Ірина з донькою Маргаритою/фото: Слобідський край
«Шукаю сина Юрія, який зник на Донецькому напрямку 27 серпня 2024-го», – каже пані Ірина, яка прийшла на фотовиставку разом з дочкою Маргаритою.
28 липня 2024 року, захищаючи Харківщину, зник син пані Надії. Як розповіла, син пішов на фронт добровольцем. Захищав Україну у складі 92-ї ОМБ. «На початку повномасштабного вторгнення п’ять разів просився на фронт. Не брали. Потрапив на фронт у 2024-му. В останній розмові зі мною сказав, щоб не хвилювалася, бо деякий час на зв’язку не буде. Та так і не телефонував більше. Такі виставки потрібні. Вони об’єднують, і ми розуміємо, що не залишились на одинці зі своїм горем», – зі сльозами каже пані Надія.
Пані Валерія шукає сина/фото: Слобідський край
«Чекаю синочка Олександра, захисника Маріуполя. Йому тоді виповнилося всього 22 роки. За статусом він зниклий безвісти, але є звістки, що знаходиться в полоні, хоча росія це і не підтверджує. Синочок був важко поранений. Вірю і сподіваюся, що держава поверне мого синочка. Сподіваюсь, що попаде в категорію важкохворих або тих, кому до 25-ти, і повернеться додому», – каже Валерія, мама зниклого безвісти воїна.
Багато людей, багато історій. Кожен намагається розповісти про рідну людину, яку шукає, сподіваючись на зустріч. Як сказав визволений з полону український воїн, співорганізатор виставки Ігор, цей проєкт є нагадуванням про кожного зниклого безвісти чи того, хто перебуває в полоні, він об’єднує та дає надію. Надію на те, що людина жива, і її не потрібно забувати.
«Повернуться всі. Головне вірити і не забувати. Віра зробить все. І навіть поверне з небуття», – каже мати, яка вже 11 років чекає на свого сина з полону.
«Ти живий, я це знаю, не зламаюсь, знайду, обіцяю. Такі слова я написала для свого чоловіка», – говорить Надія Гур’янова. Адже вона та Анастасія Снитко також з надією чекають на своїх зниклих безвісти чоловіків.
«Дуже важко і боляче дивитися, коли хвилина мовчання за загиблими. Ми у скорботі схилили голови, а деякі люди просто йдуть. Йдуть наче їм все байдуже. Так не повинно бути. Суспільство повинно усвідомлювати, якою ціною дається нам свобода», – каже Анастасія.
Учасники фотовиставки/фото: Слобідський край
Під час відкриття фотовиставки організатори ГО «Всеукраїнський громадський рух матерів та родичів учасників АТО «Берегиня» подарували запрошеним мотанки Берегині, а воїнові – антидронове покривало.
Фотовиставка мандрує Україною. Побувала вже й за кордоном. У Харкові вона триватиме до 25 липня.
