Усміхнена і рішуча — такою Яну Червону запам’ятають друзі та побратими. У 2013 році вона вийшла на Євромайдан і разом з однодумцями завадила створенню у Харкові «ХНР». Через кілька місяців Яна в числі перших волонтерів возила гуманітарну допомогу добровольцям на Донбас, а згодом і сама вдягла однострій та взяла у руки зброю.
2 квітня 2019 року кулеметниця Яна Червона загинула на Світлодарській дузі від російського обстрілу. Через п’ять років на честь захисниці назвали вулицю на її рідній Салтівці.
Що це за вулиця?
Вулиця Яни Червоної, колишня Родникова, знаходиться в одному з наймолодших районів Харкова — на Північній Салтівці. Його розбудова почалася лише в 1987 році. До цього на території між Кітлярчиним та Манжосовим ярами розташовувалися переважно колгоспні сади та городи. Але наприкінці 1980-х населення Харкова значно зросло, і перед тодішнім керівництвом стояла задача дати житло тисячам працівників підприємств. На Північній Салтівці отримували квартири також родини військовослужбовців.
Мікрорайони забудовували переважно 9-ти, 12-ти та 16-поверховими будинками. Їх зводили за типовими проєктами аж до початку 2000-х. Саме тоді завершилася і забудова Родникової, яка з’єднує Леся Сердюка (колишня Командарма Корка) з Гвардійців-Широнинців. Свою першу назву вулиця отримала на честь Кітлярчиного джерела, поряд з яким вона знаходиться.
Поблизу вулиці Яни Червоної знаходиться Кітлярчин яр. Фото: Сергій Козлов/UA-NEWS.in.ua
Довий час, аж до початку 2010-х років, в районі майже не було ніякої інфраструктури, а сам яр вважався доволі диким місцем — місцеві жителі влаштовували риболовлю у джерелі та пікніки навколо нього. Лише в 2012 році почалася реконструкція зони відпочинку, і за два роки воно перетворилося в одне з найзатишніших на Салтівці місце для прогулянок. Зараз тут є лавочки, купель і роздягальня, спортивний та дитячий майданчики.
На Північній Салтівці разом із чоловіком та двома дітьми мешкала і Яна Червона. Але спершу активісти пропонували назвати вулицю на честь військовослужбовиці в іншому районі міста — Шевченківському. 8 березня 2024 року громадські діячки вийшли на акцію з вимогою назвати вулицю Новгородську іменем Яни Червоної. Але в Топонімічній комісії вирішили інакше, тому з травня минулого року ім’я харківської волонтерки та кулеметниці носить вулиця біля Кітлярчиного джерела.
Із декретної відпустки — на війну
Коли почалася Революція Гідності, Яна Червона була домогосподаркою з двома малими дітьми: старшому сину Віталіку щойно виповнилося чотири роки, на два роки молодша дочка була ще зовсім крихітною. У Харкові євромайданівці збиралися під пам’ятником Шевченку, приходила туди і Яна з малим Віталіком, що тримав український прапорець у руці. Пізніше в одному з інтерв’ю жінка згадувала, що дуже боялася за рідних, коли проросійські антимайданівці навесні 2014 року влаштовували акції на площі Свободи, і навіть планувала відправити маму з дітьми подалі від Харкова, але сама й не думала їхати. Вона вступила до Самооборони — тоді в місті добровольці Євромайдану формували групи, які стежили за порядком у місті. Разом з іншими добровольцями Яна під виглядом звичайної перехожої ходила до антимайданівців та слідкувала за їхніми переміщеннями.
Яна на початку війни стала волонтеркою «Айдару». Фото: Сергій Козлов/UA-NEWS.in.ua
На щастя, у квітні 2014 року за Харків уже можна було не переживати — після невдалої спроби захопити будівлю облради антимайдан розігнали. Але почалася війна на Донбасі, хлопці з Майдану поїхали на війну добровольцями, а дівчата почали збирати їм допомогу. Так із декретної відпустки молода мама Яна Червона потрапила в осередок харківського волонтерського руху. Один з її друзів пішов добровольцем до батальйону «Айдар» — і Яна взялася збирати для нього допомогу.
«Зарплати тоді ще не платили фактично, багато бійців взагалі не оформлені», — згадувала Яна ті дні через кілька років в інтерв’ю «Цензору».
Пункт збору допомоги біля «Дафі». Фото з Facebook Яни Червоної
У першу поїздку на Луганщину автобус їй позичив зовсім незнайомий чоловік — тоді патріотичний Харків єднався, навіть незнайомі люди намагалися підтримувати один одного. Поступово навколо Яни Червоної сформувалася група «Диких волонтерів». Кожної суботи вони біля «Дафі» на Салтівці збирали допомогу для «Айдару», спілкувалися з харків’янами. Одну таку розмову Яна Червона згодом описала на Facebook.
«Порадувала одна сім’я. Жінка підійшла і суворо так спитала: «Ви збираєте точно на Айдар?» Я дістала свій паспорт та довідку, дану мені в Айдарі та завірену, що ми дійсно допомагаємо цій ВЧ. Розповіла, що вони зараз під Горлівкою. Жінка зраділа, кинула 200 гривень та сказала: «Передайте їм, нехай мочать гадів, ми з Донецька, звільнять Горлівку, а там і до нас недалеко», — написала волонтерка.
Тоді Яна ще не знала, що невдовзі сама приєднається до війська.
«Відьма»-кулеметниця
На війну Яна не збиралася. У 2016 році вона разом з чоловіком виховувала двох дітей семи та п’яти років. Волонтерська діяльність, яка передбачала часті поїздки в зону АТО, суперечила інтересам родини, тож про те, аби вступити в лави ЗСУ, тоді і мови не було. Але одна розмова змінила ставлення до такої перспективи.
«Відьма» на Світлодарській дузі. Фото з Facebook Яни Червоної
«Одного разу ми привезли допомогу, і один боєць сказав: «Як вам класно, волонтерам. Ви побудьте тут, поживіть у бліндажах і подивіться, як це важко». Я вирішила спробувати», — згадуватиме Яна пізніше.
У рідний «Айдар» жінку не взяли. У той час жінки в Силах оборони ще не були таким поширеним явищем, як зараз. Але вдалося влаштуватися на посаду стрільця-санітара у 54-у окрему механізовану бригаду, що тримала оборону на Світлодарській дузі, а пізніше Яна перевелася до 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна», де служила кулеметницею.
Життя військової на передовій було непростим: у бліндажах, де часто неможливо було нормально помитися чи поспати, під постійними обстрілами з російського боку, які й не думали виконувати умови Мінського перемир’я, з важким кулеметом на плечах. Але Яна ніколи не скаржилася — згадуватимуть пізніше побратими. Завжди була в доброму гуморі та жартувала.
«Я не знаю, чи можна сказати спасибі війні, так було б неправильно. Але завдяки всьому цьому ми взагалі зрозуміли, що таке Україна. Я вивчила гімн України, у мене з’явилися вишиванки, я почала з дітьми вдома говорити українською», — казала кулеметниця.
Яна Червона відслужила майже три роки. Але 2 квітня 2019 удача зрадила веселу «Відьму».
Бліндаж Яни — вижити не було шансів. Фото: В’ячеслав Власенко
«Близько 13.30 в районі н.п. Новозванівка-Попасна в результаті ворожого обстрілу наших позицій гаубицями 152-мм калібру з боку російських терористичних військ героїчно загинули двоє бійців Окремого штурмового батальйону «Донбас-Україна», — написав В’ячеслав Власенко («Філін»). Разом з нею загинув і напарник Олександр Мілютін.
Яна Червона усього двох тижнів не дожила до 40-річчя. Її поховали у Харкові на Алеї Слави. Панахида пройшла під пам’ятником Тарасу Шевченку — там, де починався шлях Яни у боротьбі за свободу України.
«Вона мала тверду позицію. Вона дуже любила Україну. Нам слід брати з неї приклад», — сказав під час заходу В’ячеслав Власенко, командир загиблої кулеметниці.
Яна Червона нагороджена орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню та орденом «Народний герой України». 13 жовтня 2020 року на фасаді школи № 131 у Харкові урочисто відкрили меморіальну дошку на честь колишньої учениці.
Автор: Олена Павленко
