Георгій Тарасенко брав участь у першому українському контрнаступі у березні 2022 року та загинув, звільняючи від росіян передмістя Харкова. Він став першим добровольцем повномасштабного вторгнення, кому посмертно присвоїли звання Героя України та одним з перших оборонців міста, на честь яких у Харкові перейменували топоніми.
У 17 років він бився з сепаратистами на мітингах у Харкові під час Революції Гідності, тоді ж без дозволу батьків пішов добровольцем на Донбас. У 2018 році 21-річний ветеран створив власну військово-політичну організацію «Фрайкор». Георгій Тарасенко мав багато політичних амбіцій, але загинув у перші тижні повномасштабної війни з Росією, звільняючи Малу Рогань.
Що це за вулиця?
Вулиця Георгія Тарасенка — одна із найстаріших у Харкові. Вона тягнеться на 4 кілометри від Малом’ясницької і скверу воїнів-інтернаціоналістів до «Турбоатому» на проспекті Героїв Харкова і має чимало визначних пам’яток, найзнаменитіша з яких — стадіон «Металіст».
Історія вулиці датується з початку XIX сторіччя, коли за тодішньою околицею міста почали будувати цегляні заводи. Біля них селилися робітники, а далі розбивали городи та тримали вигони для худоби. Першою назвою вулиці була Таганрозька — тоді були в моді топоніми за напрямками. За такою ж логікою виникли і Сумська, і Полтавський шлях, бо вели, відповідно, на Суми та Полтаву. А ця нова робітнича вулиця прямувала у напрямку Таганрогу, тож і отримала таку назву. Та ненадовго, бо вже з середини позаминулого сторіччя її записували як Петінську — на честь місцевого багатія, колезького радника Петіна, який звів на вулиці розкішний будинок.
Кінець XIX та початок XX сторіччя визначив подальшу долю майбутньої вулиці Тарасенка. У 1895 в районі з’явилася залізнична станція «Балашовська» (зараз «Харків-Слобідський»), а ще через два роки — паровозобудівний завод, один із найбільших у тодішній Російській імперії. Пізніше він став славетним «Заводом імені Малишева». Район бурхливо розвивався, тут з’являлися цегляні та дерев’яні будинки робітників та інженерів, у 1906 році по Петіна пішла перша харківська трамвайна вузькоколійка, у 1909-му з’явився перший робітничий будинок у Росії, майбутній Палац культури «Металіст».
Палац культури «Металіст». Фото: Сергій Козлов/UA-NEWS.in.ua
Після того, як до влади прийшли більшовики, район отримав новий розвиток і нове ім’я на честь ідеолога марксизму Георгія Плеханова. Завод процвітав, випускав трактори, а з 1925 року — і танки. Тоді ж почалося будівництво найголовнішої споруди району — стадіону «Металіст». Ініціаторами виступили члени профспілки металістів, а архітектором став харківський студент Зиновій Перміловський. І хоча через рік деякі трибуни стояли в лісах, арену урочисто відкрили. Стадіон часто змінював назви, але відтоді і донині лишається головним спортивним майданчиком Харкова.
До початку сталінських репресій вулиця Плеханівська розвивалася: з’явився кінотеатр, будували школи і технікуми, багатоповерхівки для робітників. Майже всі ці споруди були зруйновані за часів Другої світової, зокрема стадіон. Перебудовували район вже у 1950-ті, тому багато давніших пам’яток були втрачені.
У 1975-му році на Плеханівській відкрили одразу дві станції метро: «Спортивну» і «Завод імені Малишева».
Нове ім’я вулиця отримала у 2023 році. Через рік після загибелі командира добровольчого батальйону «Фрайкор» його побратими запропонували увічнити ім’я Георгія Тарасенка в топоніміці. 13 червня депутати міськради проголосували за перейменування Плеханівської на вулицю Георгія Тарасенка.
«Закликаю кожного мобілізуватися»
Георгій Тарасенко прожив усього 25 років — зазвичай у такому віці людина ще не має особливої біографії. До певного моменту і життя юного харків’янина Жори було таким самим, як і в сотень тисяч інших юних харків’ян. Народився майбутній герой 6 грудня 1996 року, навчався у центральній школі №5 на вулиці Свободи. Родина жила на околиці, тож кожного дня хлопець багато часу проводив у транспорті. З дитинства захоплювався спортом. У молодших класах батьки віддали Жору на плавання до школи «Спартак», а в старших він сам вже захопився воркаутом, брав участь у змаганнях.
У 2013-му році Георгій навчався в 11-му класі. Тоді він вже починав цікавитися націоналістичним рухом, історією України, тож почав ходити на місцевий Майдан. Там познайомився з хлопцями із «Патріота України» та «Правого сектора», почав брати участь в їхніх акціях, зокрема, хлопці відганяли так званих «сєпарів», проросійськи налаштованих людей з бійцівських клубів, від зібрань Євромайдану.
Георгій Тарасенко на ході у Харкові. Фото: UA-NEWS.in.ua
Коли почалася війна, Георгій був ще неповнолітнім, але завдяки майданним знайомствам разом із хлопцями з «Національного Корпусу» поїхав на Донбас. Батькам сказав, що на рибалку до друга. Тоді Жора отримав свій перший позивний — «Школьнік». Але вже скоро Георгій повернувся в Харків, вступив до Харківського аграрного університету, де його цікавила не стільки професія агронома, скільки військова кафедра, на якій він у 2019 році отримав звання молодшого лейтенанта.
Громадське життя та війна цікавили студента більше за науку. У 2017 році він створив та очолив добровольчий підрозділ «Фрайкор». Разом з іншими добровольцями та 57-ю бригадою воював під Пісками, в районі села Павлопіль поблизу Маріуполя, неподалік Авдіївки. У Харкові більше відомий громадською діяльністю. «Фрайкорівці» боролися з розповсюдженням наркотиків, нападали на акції проросійських партій, атакували пам’ятник Жукову, пікетували російське консульство та управління МВС — хлопці мали багато конфліктів з поліцією, а також з місцевим громадським рухом на захист прав ЛГБТ+.
«У країні війна, відкрита агресія, оговтайтесь! Закликаю кожного мобілізуватися, кожного українця. Нам захищати наш дім — нікому іншому», — проголошував Георгій Тарасенко у 2018 році на пікеті під консульством РФ у Харкові.
Але тоді в суспільстві був запит на перемир’я, до відчайдушних «фрайкорівців» мало хто прислухався. Вони сконцентрувалися на мітингах та патріотичному вихованні, ходили з лекціями до шкіл. Тарасенко увійшов до координаційної ради з питань патріотичного виховання при ХОДА, але з міськрадою конфліктував. У березні 2021 року секретар міськради Ігор Терехов відсторонив директора гімназії №43 від виконання обов’язків.
«Сьогодні у 43-й гімназії стався «неочікуваний» та незапланований урок патріотизму, який закінчився уроком фашизму у виконанні право-радикальної організації «Фрайкор», — написав тоді Терехов у соцмережах.
Не пройде і року, як він докорінно змінить своє ставлення.
«Не дозволяймо їхнім сподіванням зломити нас»
«Фрайкорівці», як і інші добровольчі підрозділи, не мали ілюзій щодо планів Росії та в 2021 році вже активно готувалися до війни, купували дозволену зброю, спорядження, обмундирування. Проходив додаткові вишколи і Георгій Тарасенко. З січня 2022-го кожної ночі хтось із підрозділу був на чергуванні, аби у випадку атаки підняти інших. 24 лютого так і сталося
«Він одразу поїхав на базу, і наша комунікація продовжилася в телефонному режимі», — згадувала дівчина Георгія Ганна Прокошева в інтерв’ю UA-NEWS.in.ua.
З того дня закохані більше не побачились. Георгій проводив час у боях. «Фрайкорівці» захищали околиці міста, потім разом з іншими добровольчими підрозділами, нацгвардійцями, 92-ю бригадою знищував російський спецназ у 134-й школі.
Це була не остання спроба диверсантів прорватися у Харків. Георгій Тарасенко щодня на своїй сторінці Facebook звітував про успіхи: показував полонених росіян, підбиту техніку і таким чином підтримував бойових дух харків’ян. Тоді він був упевнений, що ворог скоро зламається.
«Ворог знесилений і стає дедалі жорстокішим, нам важливо зараз не втрачати пильності, адже поряд з руйнуванням українських міст вони здійснюють перегрупування, намагаються закріпитися й оточити тимчасово підконтрольні міста й селища. Ворога обов’язково буде знищено й вигнано з українських земель. Не дозволяймо їхнім сподіванням зломити нас», — написав Георгій 25 березня.
25 лютого 2022, з побратимами на позиції. Фото: «Фрайкор»
Через кілька годин після публікації Жора загинув. Його підрозділ разом із поліцейськими та 92-ю бригадою звільнив Малу Рогань від окупантів. У це село в передмісті Харкова росіяни зайшли в перший день, його звільнення стало першим українським успіхом, першим контрнаступом, геть несподіваним для загарбників. На жаль, для Георгія Тарасенка той бій став останнім. Побратими пізніше розповідали: загинув, бо завжди йшов першим в атаку, прикривав їх собою.
Поховали Георгія Тарасенка у лісовому урочищі Холодний Яр на Черкащині, як він і заповідав, на старому козацькому цвинтарі, де багато століть ховали найбільших героїв України.
На могилі. Фото: «Фрайкор»
17 квітня 2022 президент нагородив його орденом «Золота Зірка» та посмертно присвоїв звання «Герой України»
Автор: Олена Павленко
