Мне было интересно показать эту историю изнутри - режиссер о постановке «Тени забытых предков»

13-12-2016, 11:35
8 декабря на сцене харьковского Дома Актера прошла премьера постановки по классическому произведению украинской литературы авторства Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», режиссером постановщиком этой инсценизации выступила харьковская режиссер Ольга Турутя-Прасолова.

Misto.KH.UA уже рассказывали об этой постановке в нашем фоторепортаже с премьерной репетиции, а сейчас мы решили поговорить с режиссером постановки и расспросить её о внутренней кухне спектакля.

Доброго дня. Расскажите, пожалуйста, нашим читателям, как Вы писали режиссерский сценарий? Ориентировались ли Вы при его написании на предыдущие постановки этого выдающегося произведения украинской литературы?

Читала лише чиюсь (нажаль не пам'ятаю автора) рецензію на сценарій до фільму, в ній ішлося про відмінності між текстом повісті і тим, що відбувається у фільмі. Параджанов якраз звернув більше уваги саме на місцевий колорит. Таким чином у фільмі з'явились обрядові сцени, а у повісті детально описано лише обряд поховання. Саме на це я звернула увагу, виходить Коцюбинський менш детально описував-події, а більш розгорнуто - містичний світ, та місцевість. А ми сприймаємо цей твір вже і за переказом Параджанова, тому у пам'яті і асоціаціях прихильників цього твору одразу виникає "картинка" - Карпати, гуцули, трембіти.

Мені ж було цікаво показати цю історію, ніби зсередини. Так, неначе глядач це Іван і все, що відбувається у постановці, це його власне сприйняття. Тому глядач бачить весь отой містичний, таємничий світ, бо його бачить Іван. Також було цікаво, не проявляти себе, тобто свій режисерський задум, а переказати автора. Тобто подати глядачу саме твір Коцюбинського і не через текст, а через дію. Найбільше натхнення отримую від музики, завжди маю треки своїх майбутніх постановок.

Так вийшло що Тіні я задумала ще майже рік тому. Часто слухала відібрану музику і уявляла собі сцени з вистави. Так завжди і буває, щоб дарма не витрачати час на дорогу, я концентруюсь і фантазую. Інших постановок чи інсценувань я не знаходила, та й шукала не дуже ретельно. Я намагаюсь не дивитись роботи інших режисерів на актуальну тему, це заважає мислити. І най-най-най- більше натхнення - це дім моїх батьків і місцевість у якій я виросла. Бо там степ, рівнина і вітер пахне морем. Інколи людям важко звикнути до такої самотності, мені ж важко звикнути до людей. Мені здається я добре зрозуміла почуття Івана і сподіваюсь, зрозуміло переказала їх.

По какому принципу Вы подбирали актеров? Почему Маричку играет Владислава Аракелян, а другие девушки – иные роли? Из чего Вы выходили при распределении ролей между ними? Из их сценичного амплуа или же иных соображений?

Про акторів, по-перше важливий тандем, тобто за короткий термін у "екстремальних" умовах (коли немає постійної репетеційної точки) треба в роботу брати тих, хто буде готовий, хто не підведе, хто дійде до кінця, бо так само прагне втілити задумане. Про амплуа скажу, що навпаки, хотілося акторів показати трохи з іншого боку, так як їх іще ніхто не бачив і не показував. Взяти Антона Андрющенко на роль Івана було ризиковано (і це добре). Бо в житті він абсолютно інший, протилежний своєму персонажу. Тому йому саму було цікаво йти проти своєї природи.

Роль мами я віддала Наталі Гранковскій, бо більш емоційної мами годі й шукати, за моїм задумом- мати Івана як показник його душевного стану. З тією різницею що Іван переживає все в собі, а мама це зовнішній емоційний фон, це його голос, пісня, його провідник. Палагна у нас теж нетипова, ми зазирнули в середину їхніх відносин, провели дослідження її дій, чому вона так вчинила, що стало причиною? Показувати її просто холоднокровною сучкою (вибачаюсь) було не цікаво і не виправдовувало її поведінки і вчинків. Для Олександри Шликової це також нетиповий персонаж, її героїня це абсолютно жива, земна жінка.

Марічка - це любов і душа, а Палагна тіло і пристрасть, і саме Олександра запропонувала таку трактовку своєї героїні. Озеров Михайло, знайдіть режисера який не хотів би бачити в своїй роботі такого потужного артиста, це вибухова суміш. Я знала, що на нього можна покластись, тому він має найбільше ролей у цій виставі, я намагалась не стримувати його, сцена з бичком і корівкою - це його творіння. Щодо Владислави Аракелян, я вважаю, це саме та частина дива, вдачі, везіння, не знаю, як правильно назвати. Актриса призначена на цю роль, на жаль не змогла працювати з нами. Тому отак випадково, з'явилась Влада. Це п'ятий елемент, що своєю появою доповнив і гармонізував чотири інших. Вона не поступалась своїм колегам, що вже мають досвід і увесь час ділилась невичерпною позитивною енергією.

Взагалі ми дуже багато сміялись під час репетицій. Для акторів окрім задач стосовно їхніх персонажів я дала загальне завдання - миттєва зміна стану, як внутрішнього, так і стану сцени. От вони (Іван та Марічка) обіймаються і все романтично, а за мить протилежно інший настрій, ще за мить - знову зміна і так протягом всієї вистави. Цього вимагав матеріал, щоб не став тягучим і нудним для глядача, треба було постійно змінювати стан.

В какой мере можно говорить о вненациональном контексте того, что происходит на сцене и можно ли говорить об этом вообще?

Я не можу бути стовідсотково впевнена у тому, наскільки зрозумілим буде цей матеріал для інших національностей. У нас своя система координат у них інша, але сподіваюсь загальнолюдські поняття прочитаються добре. І ще мені здається, що український театр, хоч і страшенно повільно, але все ж таки розвивається у власних, своєрідних русі і формі, тому лише практично можна перевірити наскільки це цікаво. Сподіваюсь що так.

Насколько Вы удовлетворены тем, что у Вас получилось? Есть ли у Вас ощущение целостности от сделанного Вами?

Я навмисне "розбила" виставу сценою з бичком та корівкою. Ця сцена ніби з іншої вистави, скоріше з водевілю. Але такий прийом був необхідним для того, щоб ліричний початок не затягнувся у нудний драматизм. Хотілося розбурхати глядача, а потім знову занурити в медитативний стан. Кожна робота це досвід, по закінченню я аналізую увесь процес разом з роботою. Постановка це верхівка айсберга, і по закінченню проекту ця верхівка належить глядачу і виконавцям. А все що під водою мені. Я дуже вибаглива і самокритична, тому бачу всі слабкі місця у виставі. Моя теорія така: на цей момент, саме це є результатом моєї роботи, ступінь мого професійного розвитку, з усіма недоліками. В наступній роботі я намагатимусь не робити таких-то.... помилок, або більше надам уваги тому-то... Бо в наступній роботі я буду більш досвідчена.

Я задоволена фіналом. Важливо було поставити три крапки як продовження, а не умертвити головних героїв а інших занурити у темряву. Хотілось всеж таки щоб казка закінчилась добре. Дуже задоволена роботою акторів, вони не пропускали жодної деталі, задавали правильні питання. Це була приємна, корисна співпраця з прекрасними перевами на каву, і здається що паралельно ми створили іще одну виставу, абсурдну, альтернативну комедію. Також ставила собі завдання - п'яти головних героїв, вважаю несправедливо кликати актора в роботу щоб він рушника виносив, це даремні витрати корисного ресурсу. Важливо було скласти ціле - з п'яти рівномірних частин і кожен би зіграв велику повноцінну роль. Також цікаво коли немає відкрито-негативного персонажу, є ситуації, події, але немає оцінки. Оцінку дає глядач.

Можете ли Вы поделится с нашими читателями своими планами? Что бы Вам хотелсь ставить в будущем – произведения украинской литературы или мировой? Современных авторов или же классику?

Для вільного художника відкриті всі дороги, але більшість дверей зачинено. Це жарт такий. Не можу поки що розказувати про свої плани, бо кожна наступна робота це сукупність багатьох факторів, людей, подій, фінансів, часу... Про те, що хотілося б ставити: хотілося щоб в Україні з'явились потужні сучасні драматурги, такі як скажімо в Британії (лиш не такі принципові). Звісно є вже відомі імена, але все ж таки наша драматургія знаходиться у зародковому стані. Сподіваюсь що матиму можливість ставити і українську класику і світову. Первинною для мене є ідея, вона просто виникає і вимагає втілення, що це буде наступного разу і чи буде наступний раз побачимо згодом.

Большое Вам спасибо за интервью.

Мне было интересно показать эту историю изнутри -  режиссер о постановке «Тени забытых предков»
Мне было интересно показать эту историю изнутри -  режиссер о постановке «Тени забытых предков»
Мне было интересно показать эту историю изнутри -  режиссер о постановке «Тени забытых предков»
Мне было интересно показать эту историю изнутри -  режиссер о постановке «Тени забытых предков»

Текст: Александр Кузьменко
Фото: Александра Макаренко
Поделиться:

Комментарии

Оставить комментарий

  • bowtiesmilelaughingblushsmileyrelaxedsmirk
    heart_eyeskissing_heartkissing_closed_eyesflushedrelievedsatisfiedgrin
    winkstuck_out_tongue_winking_eyestuck_out_tongue_closed_eyesgrinningkissingstuck_out_tonguesleeping
    worriedfrowninganguishedopen_mouthgrimacingconfusedhushed
    expressionlessunamusedsweat_smilesweatdisappointed_relievedwearypensive
    disappointedconfoundedfearfulcold_sweatperseverecrysob
    joyastonishedscreamtired_faceangryragetriumph
    sleepyyummasksunglassesdizzy_faceimpsmiling_imp
    neutral_faceno_mouthinnocent

последние

Реклама

  • ads
  • Издание работает при поддержке